Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

— А хто це, все ж таки?

Його настирність починала мене дратувати. Ну добре, остання спроба:

— Я тебе попереджаю, якщо твої мощі завтра після уроків будуть чекати її, я за себе не ручаюся!

Він мовчав, важко дихаючи в трубку:

— Вам мене не залякати.

Отоді вже моє терпіння луснуло:

— Я тебе попереджав, шмат дурної конини! — гаркнув я і кинув трубку.

16.09.75 р.

Зайві десять років віку і джинси «Райфл» — дуже вагомі аргументи. І якщо проти першого я безсилий, то з другим якось зможу дати раду.

Я стояв за рогом школи і чекав, коли в кабінеті фізики погасне світло. Аліса затримувалася. Мені здається, вона дуже близько до серця бере свої обов’язки. Я іноді навіть хвилююся за неї.

Шизо-Жорик якраз закінчував свій вечірній обхід, діловито копирсаючись сукуватою палицею в шкільних сміттєвих баках. Шизо-Жорик — дуже охайний хлопець і не буде лізти в сміття руками, якщо там нема нічого, вартого уваги. Лише те, що становить для нього якийсь інтерес, він викладає на землю. Обійшовши ділянку, повертається, ще раз передивляється трофеї і тільки потім засовує за підкладку. Шийку кожної пляшки старанно обмацує. Шизо-Жорик не дурень брати щербаті.

Нудотний цапиний дух сповіщає мене, що Шизо-Жорик уже поряд. Зосереджено, як мінер у землю щуп, він втикає в сміттєвого бака свою палицю і видобуває звідти пивну пляшку. Поставивши її на землю і задоволено наспівуючи, іде далі.

В кабінеті фізики світло і не збиралося гаснути, і я вже почав хвилюватися, що Скаженому Чарлі обридне чекати у вестибюлі і вся операція буде зірвана. Штурхонув носком черевика пляшку і вона покотилася в кущі. Я настільки захопився спостереженням за вікнами, що тільки тепер помітив — Шизо-Жорик, люто сопучи, наступає на мене зі своєю сукуватою зброєю. Цього ще не вистачало!

— Жоро! — я вирішив випередити події. — То не я, твою пляшку взяв мужик. Ось такий, без штанів, — чиркнув ребрами долонь вище колін, демонструючи, в чому буде одягнутий той мужик. — Зараз буде бігти. Чекай тут і зразу відбереш.

Кажучи це, я увесь час задкував і якраз уперся спиною в стіну, коли Шизо-Жорик облишив свій наступ і замислився. Схоже, він сприйняв все за чисту монету. Тим краще. Світло нарешті погасло, і я кинувся до вестибюля. У мене зріст 180, Скажений Чарлі на голову вищий. Він викрутив обидві лампочки у вестибюлі і одну — в маленькому коридорчику між вестибюлем і ганком. В школі залишились тільки сторож, Буцефал і Аліса. Аліса зачиняла кабінет фізики. Це було не так просто — я засунув у замкову шпарку шматочок пластиліну.

Буцефал чортихнувся, проходячи по темному коридору. Він завжди чекав Алісу на ганку. Відкрив двері надвір. А далі все відбулося миттєво. Чарлі зашморгнув його шию шнурком і перекинув собі на спину. Якби Буцефал був Джеймсом Бондом, він міг би напружити шийні м’язи і, швидко сівши на підлогу, звалити Чарлі на спину. Але Буцефал був лише Буцефалом. Він захрипів і судорожно засмикав ногами. Я рвонув блискавку на його джинсах. Коли в коридорі почувся стукіт Алісиних каблучків, джинси були вже в мене. І ми, залишивши на підлозі Буцефала, кинулися навтьоки.

За рогом Скажений Чарлі трохи не збив з ніг Шизо-Жорика, і той замахнувся на нього палицею.

— Стій, це не той! — загорлав я, хапаючи його за рукав. — Той зараз вибіжить на ганок! Та он же він, ату його, Жоро, ату!

Чарлі не дасть збрехати, що Буцефал бігає дуже швидко. Швидше за Шизо-Жорика. В білій сорочці і сатинових у синій горошок трусах він мчав по шкільному подвір’ю, як гірський олень. Краватка вимпелом майоріла в нього за спиною. Кажуть, у Македонського був кінь Буцефал. Мабуть, також дуже швидкий. Шизо-Жорик біг слідом, розмахуючи палицею, і лупцював Буцефала по спині. Аліса стояла на ганку, все бачила і не могла стримати сміху. Я був відомщений.

Джинси я віддав Чарлі, як гонорар. Сам працював безкоштовно.

— Здорово ти придумав з Шизо-Жориком, — сказав Чарлі, діловито обдивляючись шви — чи бува не підробка.

— Ти говорив комусь про цю справу? — спитав я, віддихавшись.

— Та ні, ну що ти, — він згорнув джинси і тепер уважно вивчав стіну, навіть торкнув пальцем, наче лише тепер помітив, що вона викладена з цегли, а не витесана з суцільної брили.

Я не повірив йому. Тому що це був найбезтурботніший тон Скаженого. І ще тому, що я частенько останнім часом бачу його з Милкою. Думаю, він їй про все розповів.

17.09.75 р.