Марко Андрійчик - Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

А. Однак за осінь-зиму-весну злощасне А. знову відростало, деколи навіть перевищуючи початкові розміри. Тоді він спробував зайнятися вівісекцією. Розтинав, відрізав, кремсав на шмаття. Складав навіть, як справжній науковець, таблиці результатів

22 червня ..............;

1 липня ................;

17 липня ...............;

16 серпня ..............;

17 серпня ..............;

1 вересня ..............[86]

«Подвійний Леон» береться на ще більші експерименти у своїх візуальних іграх зі словами. Іздрик протягом цілого роману вкрапляє слова та інші візуальні символи із західної популярної споживацької культури. У цьому романі гра з мовою, що її започатковано і до якої заохочувано у «Воццеку», дійшла свого теоретично правильного висновку — мова цілком втратила свою комунікативну функцію, і текст перетворюється на звичайнісіньке вмістилище відкинутих і мінливих знаків, які з’являються, збираються докупи, а тоді розбігаються, перелаштувавшись, перш ніж зникнути знову.

Якщо Іздрик перераховує літери українського алфавіту, трактуючи їх як своїх ворогів, Юрій Ґудзь присвячує їм свій роман і бере їх як назви до розділів. Але Ґудзь робить це від нагоди до нагоди — одні букви з'являються, тоді як інші пропускаються, перш ніж він цілком відмовляється від цієї структурної системи. На початку «He-Ми» ці літери правлять за своєрідні віхи, що ведуть читача романом, раз у раз нагадуючи йому, що мова — один із ключових суб’єктів твору. Втім, у міру того, як роман розвивається, сюжет його дедалі ускладнюється за рахунок раптових накладань фраґментів, здавалося б, не пов’язаних між собою літературних творів. Відповідно, ритм, який починався з послідовної серії Аа, Вв, Сс міняється, а потім ламається. Ґудзь зауважує тут, що мова зазнала фіаско як засіб спілкування; норми більше не тримають у шорах літературу, написану цією мовою.

Роман Костянтина Москальця теж натякає на занепад влади мови. Подекуди у сюжет «Вечірнього меду» втручаються вислови й абзаци, в яких повторюється певне слово або фраза. Тоді ці фрази і слова перелицьовуються і виринають, записані задом наперед. Час від часу замість букв з’являються цифрові символи, а замість слів — числові рівняння. Москалець ставиться до української мови наче вона — мертва, і його герої іноді спускаються до балачок, повних нісенітниць. Богемні інтелектуали Москальця, здається, неспроможні виражати ориґінальну думку. Їхні повсякденні розмови перетворюються на порожню риторику повторюваних кліше, які, як випливає, з’являються знову і знову. Щоб підкреслити те, що мова втратила свою основну комунікативну функцію, і акцентувати її примхливість, Москалець невпинно грає з мовою, змушуючи своїх героїв перекидатися словами так, що ті навіть не помічають, що мелять казна-що. Те, що починається як каламбур на основі давнього галицького діалекту української мови (узятий з давньої галицької говірки термін «кац» («похмілля») — запозичений з німецького «Katzenjammer», a «katze» означає у перекладі з німецької «кіт»), перетворюється на діалог, в якому насправді ніхто ніщо не говорить:

Але, окрім зливи, нікого. Тільки злива, Троцький і бодун.

Аж ось іде Дем.

— Під «Нектар» ми не підем

Бо там ходить п’яний Дем! — з надією в очах скандують бодун і Троцький.

Але Дем тверезий, а замість бодуна у нього на плечах сидить кіт.

— Це кіт? Чи Кац? — питає Троцький.

— Так, — погоджується Дем. — Це кіт під дощем.

— Дуже важливе уточнення. А в нього часом нема карбіванця? — дипломатично цікавиться Троцький.

— Ні, в нього нема, а в мене є, але я тобі не дам.

— Мені й не треба твого паршивого, задрипаного, вошивого, придуркуватого, а може й мокрого кота! — обурюється Троцький.

— Але тобі треба карбіванця, — уточнює Дем.

— Треба, інакше я здохну і здурію. Спочатку перше, потім друге.

— Я йду купувати квіти для Іри, — виправдовується Дем.

— Квіти?! Для Іри? Ні, це ти сьогодні здурів, Дем. На хріна Ірі Квіти, на іра Хріні квіти?

— Бо в неї день народження, — вагається Дем.

— Іди, — благословляє Троцький Дема. — Іди, і не просто іди, а іди ти к… купувати іри для Квіти!

Дем усе ще вагається, роблячи відтак фатальну помилку.

Бо цієї миті до них підходить Бєлов зі своїм бодуном, не гіршим, ніж у Троцького, а може, й гіршим.

Усі шестеро мляво вітаються поміж собою.

Бодун Бєлова мляво вітається з бодуном Троцького, бодун Троцького мляво вітається з бодуном Бєлова, Бєлов вітається з Демом, Дем мляво вітається з Бєловим, Троцький вітається з Бєловим, Бєлов мляво вітається з Троцьким, бодун Бєлова мляво вітається з Демом, Дем мляво вітається з бодуном Бєлова, Бєлов мляво вітається з котом на Демових раменах, Демів кіт мляво вітається з Бєловим, бодун Бєлова мляво вітається з котом Дема, кіт Дема мляво вітається з бодуном Бєлова, і коли всі отак чемно привіталися, Бєлов каже, що в «Українських справах» є пиво[87].

Таким чином, Москальцеві начитані представники богеми, взагалі схильні до обговорення мистецтва та філософії, не здатні, використовуючи мову, вести нескладну розмову або ж висловити якусь думку.

Романи Юрія Андруховича