Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

-- Він виграє тільки коли сам собі роздає, -- поскаржився Одноокий.

-- Ти не можеш виграти навіть коли роздаєш, Тупаку, -- фиркнув Гоблін.

Елмо почав тасувати.

Наступна партія тривала доволі довго. В перервах поміж грою, Корнішон травив нам байки про реінкарнацію.

Повз нас неспішно пройшла Сонечко. Її кругле, вкрите ластовинням обличчя без будь-якого виразу, очі порожні. Я спробував уявити її в ролі Білої Троянди, та не зміг. Мала для цього явно не годилася.

Корнішон роздав карти. Елмо спробував закінчити гру з вісімнадцятьма очками, але Одноокий вздрючив його. Після того як він докупив карту, в нього стало сімнадцять. Я згріб карти й почав тасувати.

-- Давай, Док, -- підігнав мене Одноокий. – Не тягни кота за яйця. Поки в мене переможна смуга. Один раз поспіль. Роздай мені тузів та двійок.

П'ятнадцять, або менше – автоматична перемога, так само як сорок дев’ять і п’ятдесят.

-- Вибачаюся. Здається, я занадто серйозно сприйняв всі ці повстанські забобони.

-- Доволі переконливі нісенітниці. Тримаються купи, творячи вишукану ілюзію надії, -- зауважив Корнішон. Я несхвально поглянув у його бік. У відповідь він нерішуче посміхнувся.

-- Важко програти, коли знаєш, що доля на твоєму боці. Повстанці це знають. Принаймні, так твердить Ворон.

Наш прекрасний квартирмейстер зблизився з Вороном.

-- Тоді нам доведеться змінити їхній спосіб мислення.

-- Неможливо. Побий їх хоч сто раз, вони не здадуться. І таким чином здійснять своє власне пророцтво.

-- Отже, нам потрібно не просто побити їх, – пробурмотів Елмо. -- Ми повинні принизити їх.

Під “ми” він мав на увазі всіх, хто воював на боці Леді.

Я викинув вісімку на ще одну з численних куп непотрібних карт, які стали віхами мого життя.

-- Мені вже надоїло.

Я відчував неспокій. Мене охопило незрозуміле бажання щось робити. Що-небудь.

-- Гра допомагає вбити час, -- знизав плечима Елмо.

-- Саме в цьому й полягає життя, -- сказав Гоблін. – Сидіти й чекати. Скільки часу ми провели в очікуванні за всі ці роки?

-- Я не рахував, -- буркнув я. – Більше, ніж витратили на будь-що інше.

-- Тс! – гукнув Елмо. – Я чую тихий голосок. Він шепоче, що моїй отарі нудно. Корнішон. Розставляй мішені для стрільби з лука…

Його наказ потонув у шквалі невдоволення.

Виснажливі фізичні вправи, на думку Елмо, найкращі ліки від нудьги. Пробіжка по його диявольській смузі перешкод вилікує тебе, або вб’є.

Корнішон не обмежився загальними протестами.

-- Мені потрібно розвантажити вози, Елмо. Хлопці з’являться з хвилини на хвилину. Якщо не хочеш щоб ці клоуни тинялися без діла, віддай їх мені.

Елмо і я переглянулися. Гоблін і Одноокий видавалися занепокоєними. Ще немає? Вони повинні були повернутися до обіду. Я гадав вони відсипалися. Овочевий дозор завжди приїжджав бухий.

-- Я думав вони вже повернулися, -- сказав Елмо.

Гоблін жбурнув свої карти на купу. Під дією його сили, вони на мить зависли в повітрі. Він хотів показати, що ми були в нього на гачку.

-- Мабуть, потрібно перевірити, що там.

Карти Одноокого поповзли по столі, вигинаючись немов гусениці.

-- Я перевірю, Грубасику.

-- Я зголосився перший, Смердючка.

-- Я старший.

-- Перевірте обоє, -- запропонував Елмо. Тоді повернувся до мене.

-- Я збираю загін. Ти повідом Лейтенанта.

Він кинув карти й почав вигукувати імена, потім вирушив у бік стайні.

Копита вистукували в пилюці невпинний, барабанний ритм. Ми мчали швидко, але обережно. Одноокий був насторожі, однак важко кидати чари, коли їдеш верхи.

Проте ми вчасно зорієнтувалися. Елмо почав вимахувати сигнали руками. Ми розділилися на дві групи і продерлися крізь високі зарослі бур'яну біля дороги. Коли вигулькнули повстанці, ми схопили їх за горло. В них не було жодного шансу. Не пройшло й кількох хвилин, як ми знову були в дорозі.

-- Сподіваюся, там ніхто не почне задумуватися, звідки ми завжди знаємо, що вони збираються зробити, -- сказав мені Одноокий.

-- Нехай собі думають, що вони по шию в лайні, бо повсюди наші шпигуни.

-- Як шпигун спромігся би передати повідомлення в Діл так швидко? Наше везіння занадто неправдоподібне. Капітану слід попросити Ловця Душ перекинути нас звідси, поки ми ще чогось варті.

Він мав рацію. Як тільки наша таємниця розкриється, повстанці знешкодять наших магів своїми. Тоді нашому везінню триндець.

Перед нами виросли стіни Весла. Мене охопили поважні сумніви. Лейтенант так насправді не схвалив нашу вилазку. Капітан порве мені очко. Від його лайки в мене вуха зів’януть. Я встигну посивіти перш, ніж він дозволить мені залишити казарму. Прощавайте місцеві шльондри!

Міг би й подумати своєю макітрою. Я майже офіцер, як-не-як.

Перспектива чистити конюшні й нужники до кінця життя не лякала Елмо та його капралів. Вперед! – думали вони. Вперед, за честь загону. Тьху!

Вони не тупі, просто готові заплатити за непослух.

Коли ми в’їхали у Весло, той йолоп Одноокий ще й пісню затягнув. Він сам придумав цю дику і безглузду мелодію, та співав її голосом цілковито нездатним потрапити в ноти.

-- Заткни пельку, Одноокий, -- гаркнув Елмо. – Ти привертаєш увагу.

Його наказ не мав сенсу… Було очевидно хто ми такі, й так само очевидно, що ми в паскудному настрої. Це не був овочевий дозор. Ми шукали приводу до бійки.

Одноокий почав викрикувати нову пісню.

-- Припини шуміти! – гримнув Елмо. – Берися до клятої роботи.