Лідія Гулько - Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

Дивлюся і бачу міцне дерево з пишним гіллям. Сіла на нього птаха. Вона прилетіла з чужого царства. Птаха не співала. Тільки зронила з лапок три речі. Тут же знялась і до своїх полетіла. Речей тих я не запам’ятав. Що б то значило? Поясни мені, отче.

Після довгої паузи озвався старечий голос:

— Сон твій і видіння твоєї голови, царю, ось які. Пишне дерево — то є ти сам. Сильний і всевладний. А чужа птаха — то посланець від супротивника. Посланець принесе тобі дари. То, що речі, які принесла птаха, ти не запам’ятав, знаменує ось що. Дари, як предмети, будуть не вартісними. Гадаю, вони символізуватимуть бажання недруга.

— Чи слід брати від недруга невартісні речі?

— Треба знати, що виношує в думках ворог. Тому дари прийми. Запитай про їхнє значення посланця. Пояснить він чи ні, але з миром його відпусти. Порадься з товаришами. Прислухайся до їхніх слів. Особливо до чоловіка безпристрасного, не заздрісного.

— Я є цар величезної імперії. Звик сам виносити вердикти.

— Тільки не цього разу. Твоє серце, о царю, засліплене. Воно може побачити не істинні символи, а такі, що бажає.

Дарій стих. Напевне, роздумував. Даниїл ворухнувся, неголосно кахикнув.

— Дозволь, о царю, повідати тобі й про мій неспокій.

— Дозволяю, розказуй.

— Сонце моє пожовтіло.[33] До того, як ступити на міст Чінват, я повинен тобі, Дарію, передати слово, мовлене до мене ангелом. В його слові мені відкрилося марево майбутньої великої війни.

— Слово, що ангел мовив тобі, отче, на третій рік Кіра, першого мідо-перського царя?

Підтвердження не прозвучало. Старець заговорив, але голос його тремтів від хвилювання.

— Тоді я стояв на березі Тигру. Підвів очі — і зомлів від страху. Звідкись з’явився чоловік. Одежа на ньому виткана з льону, стан підперезаний золотим поясом з Уфазу. Тіло чоловіка тверде, мов камінь з Татшішу. Обличчя сяяло, мов блискавка, а очі горіли, як смолоскипи. Руки і ноги на вид, ніби гладенька блискуча мідь, а голос такий сильний, немовби промовляє хор. Чоловік звернувся до мене: «Даниїле, улюблений мужу! Зважай на слова, що я тобі скажу. Стань на ноги, бо я посланий до тебе». Я зі страхом у серці підвівся. Ангел сказав: «А тепер сповіщу тобі правду. Ось іще три царі настануть у Персії; потім четвертий матиме більше багатств, ніж попередні. Він підбурить усіх проти грецького царства й зачне війну. Цей цар стане ще більш могутнім царем, пануватиме з великою владою і чинитиме, як схоче».[34] Після цих слів ангел розчинився в повітрі.

Дарій молитовно промовив:

— Великий ти, Господи, Боже Даниїла. Немає іншого, крім Тебе.

Раптом Мишко, що тулився до стільця Даниїла, побачив Ксеркса з Аманом. Нашого героя такою мірою захопив діалог, що він навіть не помітив, коли хлопчаки підійшли. Надалі він уважно слухав розмову і водночас тримав хлопчаків у полі зору.

Даниїл кахикнув. Старечий голос звучав на диво чітко.

— Прихили вухо уваги, Дарію, бо з вуст моїх зійде срібна порада. Чоловік вільний у своїх вчинках. Нехай твої дії будуть суголосні Божому задуму. Я знаю усіх твоїх синів. Але тільки один із них, коли вб’ється в силу, обдарований силою, щоб скинути золотого боввана. Тоді збунтуються земля і небо. Всі народи втягнуться у війну. Вистояти в борні й керувати імперією з усіх твоїх синів, царю, під силу лише Ксерксу. А стурбований я через те, що Ксеркс не первородний твій син. Тому, коли прийде час визначитися зі спадкоємцем на престол, ти, о Дарію, згадай моє слово.

Від Михайлика не приховалося таке: у свинячих очицях Амана блиснув хитрий вогник. Аман обійняв спадкоємця престолу і гаряче дихав йому в потилицю.

Даниїл ворухнувся, спробував звестися зі стільця. Мишко, що досі сидів тихо, підхопився. Він допоміг дідусеві.

Дарій, що вийшов із-під навісу, зупинився біля Ксеркса (його все ще не випускав із обіймів товаришок) і обернувся. Напевно, надумав щось сказати Даніїлу. Але старець молився, обхопивши високий ціпок обома руками. Спина його випросталася і через це Даниїл виглядав високим. Молився він голосно, ніби в храмі вів служби.

— Хай ім’я Боже буде благословенне від віку до віку, бо в ньому мудрість і сила. Він змінює час і пори року, царів скидає, царів постановляє, дає мудрість мудрим і розум розумним.

Розчулений Дарій рвучким жестом пригорнув сина. Батько і син шанобливо слухали святі слова. Під променями Гойтасира на правиці Дарія засяяв перстень. Зірчасті грані каменя вбирали золоті промені, а розсівали червоні.

Торкнулися червоні промені й Мишка. Хлопчик від побаченого трохи не зомлів. Дивився на свій скарб, мов зачарований. Коли оговтався, то потягся до персня. Ступив крок, ступив другий. Третій крок не зробив — Даниїл взяв його за плече.

Хлопчик виривався зі старечих рук.

— Та пусти мене!

Даниїл чіпко тримав його, хоча не переставав творити молитву:

— Відкрив єси мені те, про що ми благали. Відкрив нам справу царську…

Про духовні скарби

Даниїл закінчив молитву. За знаком Дарія підбігли слуги і взяли старця попід руки.

— Отче, для нас ти лагідне вечірнє сонце, що світить з вершини гори. Дозволь нам насолодитися твоєю присутністю, — припрошував Дарій. — Не покидай нас. У царському шатрі для тебе завжди знайдеться куток з м’якими килимами. Слуги принесуть тобі солодкі плоди і прохолодні напої.

— Мені, дійсно, треба відпочити, — погодився Даниїл.

Перевів прозорі очі на Мишка й сказав:

— Дитинко, іди за мною.

Слуги відвели Даниїла в