Дмитро Михайлович Кешеля - Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це, мабуть, єдине благо, чи, вірніше, багатство, яке дала совєтська власть моїй дорогій бабі: немилосердно матюкатися і печи колоритні дулі, дуже схожі на обличчя наших рідних, близьких і знайомих… А ще після Фіскарошчиного п’ятнадцятиденного «курорту» у діда Соломона з’явився афоризм, який я і собі взяв у житейські мандри: «Якшто до власти ставитися дуже серйозно, челядина має нещастя спитися раньше строку і достати білу горячку по повній програмі».
Отож дід Соломон і дістав тепер по повній програмі: замість півдеци самогонки — свата Наполійона під ніс в образі бабиної дулі. Він ще довго пихтить, як мокрі дрова у печі, а потім, не придумавши нічого мудрішого, мовить:
— От прийдемо ми, Марько, ниськи до Микули на гостину, а я тебе там і не вгощу, і силувати не буду!
— Ой, так я, Мішку, настрахалася, як кобила, коли воза переверне, — у відповідь баба.
Тим часом на дворі починає все більше розвиднятися.
Кожен ранок у нашому святому сімействі нагадує останні години Помпеї, або ж початок нового дня на Ноєвому ковчезі — все навкруги немилосердно верещить, мукає, гавкає, мнявкає, брязкотить, хрюкає, грюкає, квилить… матюкається і б’ється.
— Мамко мої солодкі, спасайте, Черчіль хоче ня забити! — йойкає тітка Маргарита, тікаючи із комори від вуйка Василя на прізвисько Черчіль.
— Мамо, на мою веру, уб’ю тринькаву пасульнячку! — вривається за тіткою Черчіль і, доки Маргарита ховається за спиною баби, встигає її ще смачно погостити чоботом по хребту.
— Що ся, діти, стало? — застеляє баба тітку Маргариту.
— Ви представляєте, мамо, гнидава босорканя підробила ключ до мого сундучка і вночі з’їла усю солонину! — ледь не плаче вуйко, і доки баба схиляється, умудряється чоботом влупити Маргариту ще й по голові.
Та, ховаючись за спину баби, верещить, що то не вона і сама звинувачує Черчіля, ніби той позавчора украв у неї півлітрову банку маринованих оселедців… і з’їв, навіть не подавившись.
На східцях хати гірко заливається сльозами молодша тітка Єлизавета: якась нечиста сила у неї вночі теж з’їла бутерброд із свинським жиром і лекваром,[28] а також вкрала два карбованці…
В цей час у сіни, втікаючи від пса, влітає мацур Шоні, зачеплює відро із свіжим молоком і по земляній долівці ніжно стелиться біле шумовиння…
Мацур, перелякавшись, вистрибує на горище, а звідти, перестрашено кодкодячи, вилітають кури і гепаються у горшки із їжею. Далі рябі зриваються і, б’ючи й перекидаючи посуд, випорхують на двір. А там уже бик Берія, задравши хвоста, ганяється за свинями, що нахабно вихлебтали його помиї…
Ось приблизно такі, але далеко не повні, ідилічні сімейні картини, гідні пензля геніального художника, щоранку відбуваються у нашому обійсті. До повного щастя тут не вистачає тільки мого нянька. Вони, мали би дольку, починаючи із півночі, у цей час уже здійснили кілька партизанських рейдів на колгозну територію — за виноградом, картоплею і кукурудзою. Що зробиш? Як співається у популярній народній пісні:
Верховино, моя мати, Не вкрадеш — не будеш мати.Ну і, безперечно, найсвітліше у цій ранковій ідилії — я. Лежу, скоцюрбившись невинно у ліжку, янгольськими очима дивлюся на ранкову веремію і невимовно від того страждаю, але мовчу. А що тут говорити, коли і Черчільова солонина, і Маргаритині оселедці, і Єлизаветин бутерброд і гроші — то все справа моїх рук. І вчинено все так талановито, що нікому й на гадку не спаде звинувачувати бідну дитину. А що вдієш?.. Мудро люди навчилися співати:
Верховино — моя мати, Не вкрадеш — не будеш мати…А у баби є ще і своя версія співанки:
Верховино — моя мати Не крадеш — то ти'ся нас…По якомусь часі, коли вся живність, що мукає, мекає, хрюкає, мнявкає, лається, матюкається і б’ється,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.
