Ірина Сергіївна Потаніна - Історія однієї істерії

— А наступного дня мала відбутися репетиція в театрі, — нагадала мені Настуся, побоюючись, що я тільки читатиму свої записи й забуду про роздобуту нею інформацію.

— Зінаїда Максимівна довго не могла повірити, що Головна Героїня може дозволити собі не з’явитися на репетицію. Нікого не попередити?! Що за немислиме хамство? — знову наслідуючи інтонації режисерки, продовжила я. — У стані граничного обурення режисерка віддала головну роль Другій Героїні. Щоби був другий склад, на випадок чергових примх із боку Першої Героїні. Друга Героїня, поки п’єса розроблялася в театрі, мріяла про цю роль. Вона не зносила Першої Героїні та вважала, що та не гідна ролі. Друга Героїня жила в студентському гуртожитку й за ніч встигла довести до істерики всіх сусідів. Безперервно репетирувала. Читала текст уголос і просила когось послухати збоку, що виходить. Читала дуже емоційно та досить голосно. Незабаром півгуртожитку знало текст ролі та кляло всі театри в світі. Наступного ранку Друга Героїня відмовився йти на навчання, заявила, що не для того так довго чекала цієї ролі, аби витрачати дорогоцінний час репетицій на інститутські будні.

— Так, — і досі наказовим тоном перервав Жорик, — записуй: «Друга Героїня поводиться підозріло». Те, що людина може цілу добу щось репетирувати, характеризує її як стовідсоткового маніяка, якого слід ізолювати. Схоже, заради отримання цієї ролі твоя Друга Героїня могла піти на що завгодно.

— Прибрала суперницю, а потім не встояла під тиском каяття? — скривилась я. — Неправдоподібно! Якщо міркувати подібним чином, виходить, що вся їхня трупа — суцільні маніяки, котрих слід ізолювати від суспільства. Кожен із них репетирував би нову роль не менш активно. Зінаїда Максимівна вміє заражати ентузіазмом.

— Може, все-таки тобі не варто з нею спілкуватися? — тоном не начальника, а просто чоловіка промовив Жорик. — Ні? Ну гаразд, продовжуй.

— Наступного дня всі сусіди по гуртожитку помітили, що бурхлива радість Другої Героїні змінилася напруженою замисленістю. Пізно ввечері дівчина відклала роль і спустилася в хол, де зробила кілька дзвінків з телефону-автомата. Глухувата вахтерка все-таки випадково почула, що розмовляла дівчина обидва рази з чоловіком.

— Пиши, — розпорядилося керівництво в особі Жорика: — «Глуха вахтерка поводиться дуже підозріло». Не настільки вже вона й глухувата, раз таке почула. Або бреше про дзвінок, або про власну глухоту.

— У тому-то й річ! — мене вразила Жорикова нетямущість. — Глуха — й почула. Ти уявляєш, як це треба було говорити? Так би мовити, «розмова на підвищених тонах». Після цього дзвінка Друга Героїня з розгубленим виглядом повернулася в свою кімнату. Цілу ніч прокрутилася в ліжку. А рано вранці зібрала рюкзак. Усе мало такий вигляд, начебто вона збирається на кілька днів до батьків, що мешкають за дві години їзди від міста, в якомусь селищі. Загалом, сусідка по кімнаті ще дуже довго думала, що Друга Героїня поїхала додому. Пізніше міліція встановила, що вдома Друга Героїня не з’являлася. Батьки зниклої дівчини дали безліч адрес, за якими могла поїхати Друга Героїня. Виявилося, що в цього сімейства родичі ледь не в кожному містечку нашої області. І з усіма Друга Героїня підтримувала теплі стосунки. В усіх могла з’явитися, але… так і не з’явилася. Батьки вважають, що дівчина могла поїхати ще до яких-небудь родичів. Наприклад, у Крим. Заяву про зникнення Другої Героїні писала режисерка. Батьки в розшук подавати й не збиралися.

— Здорово! Познач, що батьки Другої Героїні теж підозрілі. Що було далі?

— Що-що… Ось уже цілу вічність дівчата в розшуку. Результатів жодних. А, забула сказати: коли батьки Першої Героїні заявили про зникнення дочки, Зінаїду Максимівну, звичайно, навідали працівники органів. Режисерка, як почула, що міліція вважає, буцімто дівчина пішла з дому за власним бажанням, висловила категоричну незгоду з такою версією. Вчинила грандіозну істерику, вимагаючи шукати Першу Героїню ретельніше. Після цього почалася епопея з записками. Зінаїді Максимівні підкинули в пачку від сигарет записку з текстом: «Не хочеш, щоб усі зникли? Не напружуй ментів». Режисерка відразу сповістила органи про цю записку, але ті ніяк не зреагували. Мало там хто що нашкрябає на фользі від сигарет? Наступного дня на репетицію не прийшла Алла. Так звали Другу Героїню. Режисерка вважає, що, якби вона не розповіла міліції про записку, можливо, Алла нікуди не зникла б.

— Так, запиши, що й міліція поводиться вкрай підозріло. Може, вони самі підкинули цю записку? З метою самозахисту. Щоб припинити режисерчині наїзди.

— А навіщо їм потім ще й мені записки підкидати? Тим самим почерком, що й режисерці…

За кілька хвилин, дві сторінки мого записника були пошкрябані нескінченним переліком тих, хто поводиться вкрай підозріло. До списку підозрюваних потрапили навіть ми з Настусею, не кажучи вже про Тигру, котру, як на Георгія, вже за саму тільки зачіску давно слід посадити за ґрати.

«Так… Видно, Жорик ще не остаточно активізував свою мозкову діяльність. Як би все-таки змусити його ретельно подумати? Може, й справді не годувати до перших важливих результатів? Ні. Це може бути небезпечним для життя. Для його й для мого теж», — промайнуло в думках.

Чомусь я була впевнена, що варто Жорикові змусити себе зосередитися, як ми негайно розгадаємо таємницю зникнення акторок. Як і всі жінки, я вважала, що моє місце виключно поряд із неабияким чоловіком. Тому іноді я трохи перебільшувала Георгієві чесноти.

«Та-ак… Старіємося… Колись, варто було зіштовхнутися з тим, що чоловік не цілком відповідає моїм запитам, я змінила б чоловіка. Тепер змінюю запити…» — сумно подумала я та чомусь згадала Шумилова. Кинула погляд на годинник, і це викликало в мене цілковиту паніку.

— Спізнююся! — голосно закричала я та кинулася вдягатись. Задуманий мною для вечірньої зустрічі з Шумиловим діловий костюм сидів сьогодні трохи строгіше, ніж звичайно. Раптом схотілося дозволити собі щось трішечки легковажніше. Зрештою, в ресторан же йду!

«І не думай навіть! — повчально озвався хтось усередині. — Діловій жінці не личить чепуритися. Ресторан — це тільки місце, де люди колективно поглинають їжу та обмінюються інформацією».

Вечірня сукня з карколомними вирізами на всіх місцях, запланованих для збивання з ніг, уже рік висіла недоторканною. Я мимоволі зітхнула та застібнула піджак на всі ґудзики.

«А твій