Андрій Олегович Бєлянін - Джек на Сході

— Убивці! — умить спохмурнів учень чародія. — Варвари! Дикуни! Вандали! І ти теж з ними?

— На жаль… Тут, на Сході, пригощають кулінарними делікатесами усіх країн світу. До того ж, бідній дівчині не доводиться вибирати. Вередуватимеш — залишишся голодною!

— Ні, не можу повірити, — продовжував журитися ошелешений Вілкінс, не підозрюючи, що його лише розігрують, — ти ж… ти така мила, розумна, гарна…

— Продовжуй, продовжуй, — зацікавилася дівчина.

— Така хоробра, тактовна, скромна, вміла…

— А ще?

— Добра, весела, усміхнена, талановита…

— Ти мене переконав, — серйозно підбила підсумок Мейхані, ледве стримуючи сміх. — Відтепер я ніколи, нізащо, ні під яким соусом не їстиму маленьких болонок!

— Правда? — засяяв Сем.

— Присягаюся Аллахом!

Так маленький караван просувався пустелею. Пекло біле східне сонце, по гарячому піску проносилися сірі варани, нечутно ковзали змії та де-не-де траплялися хирляві кущики верблюдячої колючки. Однак через пару годин зникло навіть це, і погляду не стало на чому зупинитися: скрізь — суцільний пісок.

— Щось занадто тихо довкола, вам не здається? — звернувся старий чаклун до свого сивобородого колеги.

— Ви, як завжди, праві, шановний, — вклонився той. — У пустелі мало звуків. Удень вона випалена сонцем і лише вночі оживає в усій красі. Але зараз я не чую навіть шурхоту піску. Вітер зник. Здається, навіть сонце злякано завмерло на небі.

— Інтуїтивне передчуття небезпеки зазвичай гостро відчувається дикими тваринами. Але погляньте на нашого Сема — він галасливий і безтурботний, як завжди.

— На жаль, шановний, ваш пес — лише зачарована людина.

— Це справедливо, колего, — поважно кивнув Лагун. — То ж як по-вашому, яка саме небезпека може загрожувати нам серед білого дня?

І тут за десять кроків від мандрівників заклубочився вихор куряви. Він ставав усе більшим і більшим, а в його середині починала проступати масивна чорна фігура.

— Карсак! Чорний Пес пустелі! — ахнув Байрам-Бабай.

— Карсак? Що це значить? — перепитав Лагун-Навіжений.

— Зараз дізнаєтеся, вельмишановний. Про всяк випадок нам краще попрощатися. Я не чув, щоб після зустрічі з Чорним Псом залишалися живі свідки…

Піщаний вихор припинився так само раптово, як і почався. На його місці височів велетенський звір. Чорний як ніч, з гладкою блискучою шерстю, він був схожий на собаку, вовка та лисицю одночасно. Його зріст утричі перевищував найбільшого слона, очі без зіниць сяяли синім полум’ям, а зуби нагадували мечі. Він встав поперек шляху, наче невблаганний символ смерті.

Байрам-Бабай тяжко зітхнув і опустив килим на пісок.

— Вельмишановні друзі, ми загинули. Від Карсака немає порятунку. Він сам — чорне дихання пустелі! Його не можна вбити, він всемогутній. Нам залишається тільки молитися.

— Це що, знову хан іфритів старається? — незадоволено забурчав Вілкінс. — Нацькував на нас такого псюру, а сам носа не покаже. Ну, потрапить він на мене… Я його лише один раз кусну, але за таке місце — все життя пам’ятатиме!

— Хан тут ні до чого, — відмахнувся Байрам. — Чорний Пес не кориться нікому. Я ж сказав — моліться…

Величезний звір уважно оглянув мандрівників і голосно зареготав! Від його сміху в Мейхані запаморочилася голова, і Джек ледве встиг підхопити непритомну дівчину. Лагун вмить оцінив неймовірну магічну міць супротивника, чудово розуміючи, що навіть об’єднаними зусиллями два чарівники не здатні заподіяти йому більшої шкоди, ніж пір’їнка, яка впала на хвіст. Але ж Сем цього не знав! Зсадивши Мейхані, він гукнув:

— Гей ти, недомитий! Нема чого видавати себе за крутого. Нумо, відійдемо вбік і побалакаємо сам на сам, як собака з собакою.

Чорний Пес повернув жахливу голову і прискіпливо роздивився хоробру болонку. Потім несподівано пирхнув і… пішов за учнем чародія. Байрам лише поправив чалму, котра знову з’їхала набакир, а Лагун спробував зупинити нерозважливого героя:

— Хлопчику мій, не треба! Вертайся! Якщо вже помирати, то…

— Заради всього святого, помовчи, шановний! — перебив його східний маг. — Цей пес — наша остання надія. Тікаймо звідси. У Карсака прокинулася цікавість, ми можемо встигнути…

— Без Сема я нікуди не піду! — вперся Божевільний Король.

— О Аллах, чому юнаки такі нерозумні?! Ти не врятуєш його, якщо лишишся, але допоможеш своїй нареченій, якщо підеш. Твій друг сам подбає про себе і знайде нас по слідах.

— Хай я загину з ним, але я його не кину!

— Ідіть звідси! — закричав песик, озираючись назад. — Не чекайте на мене. Я сам вас дожену! Джеку, не дурій, відводь усіх! Я поверну-у-у-у-ся-я…

З важким серцем Божевільний Король узяв за руку дівчину (вона саме прийшла до тями) і рушив уперед. Усі намагалися якомога швидше залишити страшне місце.

А невгамовний Вілкінс завів Карсака за найближчий бархан, спокійнісінько всівся на пісок, зберігаючи глибоке мовчання. Чорний Пес сів поруч, теж не кажучи жодного слова. Карсак не витримав першим, зацікавленість на його морді змінилася роздратуванням.

— Навіщо ти відвів мене? — його голос був схожий на гуркіт каменепаду.

— Поговорити, — швидко відгукнувся пес.

— Про що?

— Про кохання.

— Кохання… — замислено промовив Чорний Пес. — Я — Руйнівник! Той, Хто Сіє Смерть! Той, Хто Проголошує Вирок! Навіщо мені кохання? У моїй пам’яті — мудрість тисячоліть!

— Еге ж, — зрадів Сем. — Саме ти мені й потрібний! З Джеком про все не поговориш: він, бачте, весь із себе шляхетний. Мейхані знущається, а прикидалася, що закохана. Ну, якщо ти такий розумний, то поясни мені ось що…

Ще через годину Чорний Пес із деяким здивуванням зрозумів, що він анітрохи не розбирається в складному плетиві стосунків білої болонки зі звичайною дівчиною, дочкою султана та ще якоюсь Шелті, котра весь час купається в струмку. Далі — більше… Чому місяцелика Гюль-Гюль відмовилася йти до лазні з таким собі Вілкінсом, який є учень чародія, до того ж, позашлюбний син марокканського султана і, крім того, ще й біла болонка? Причому та