Андрій Олегович Бєлянін - Джек на Сході

сама, яка все це розповідає. Чому невдячна Мейхані замість сотні поцілунків цмокнула його в ніс, а потім цілий день погрожувала приготувати з нього бешбармак на рожні точнісінько за рецептом корейської кухні? Чому Аллах терпить на землі корейців, якщо вони дозволяють таке неподобство і навіть учать цьому варварству Мейхані? І звичайно, вся «мудрість тисячоліть» була безсила пояснити, чому Шелті більше ніколи не бере його з собою купатися, хоча саме болонку можна з успіхом використовувати як зручну мочалку? Карсак відчув, що втрачає стрижень розмови. У гігантського звіра вже в голові паморочилося, а Сема неможливо було зупинити! Уперше в житті він натрапив на уважного та мовчазного слухача, готового годинами вникати в особисті проблеми пухнастого пса.

— Послухай, — нарешті зумів докинути слово страшний Карсак, — я вже казав, що моя доля — це знищення всього живого й неживого. Мій розум холодний, серця немає взагалі, душі теж. Мені незрозумілі слова: співчуття, жаль, доброта, ніжність, кохання…

— Не хвилюйся, сядь — я все поясню. Отже, так… Співчуття? Ну, це для жінок, нам, псам, це без потреби. Пропускаємо. Жаль? Це коли ти вкрав ковбасу, а вона в калюжу впала. І взяти неприємно, і кинути шкода. Доброта? Всім допомагати, бабусь через вулицю переводити, яблуком ділитися тощо… Недільна школа, другий клас, нудота страшнюча… Ніжність? Це до телят, у відділ великої рогатої худоби. А от кохання… О, що таке кохання? Це, собако ти страшний, словами не поясниш. Ну, та я спробую…

— Не треба… — намагався заперечити Чорний Пес, та було вже пізно.

Надвечір в осоловілого Карсака світилося тільки ліве око, праве уривками спалахувало приреченим синім світлом. Тварина вже не сиділа, а лежала, накривши голову лапами. Бідолаха все ще намагався втямити своїм аналітичним розумом: чому в султана дві дочки і обидві Гюлі? Яким місцем Мейхані треба сісти на Сема, щоб їй було м’яко, а йому зручно? Коли ж нарешті ця мита-перемита Шелті разом з татком-лицарем вилізе зі струмка? І найголовніше — як у зв’язку з усім цим неподобством має поводитися пристойна болонка, яка має наміри зв’язати себе законним шлюбом з усіма одразу за законом шаріату в християнській церкві в отця Домініка?!

— Ти не перенапружуйся, — радив песик. — Ти не квапся. Обдумай усе як слід, прикинь і так і сяк. Знаєш, а краще напиши мені. Солідно і детально, розбірливим почерком, друкованими літерами. Можна арабською. Надсилай просто у Кефрі, на адресу султана, мені передадуть. Я буду тобі дуже вдячний. Бувай.

Чорний Пес пустелі тупим поглядом дивився на білу болонку, яка зникала за барханом. Кажуть, з того часу він зник. Начебто сидить він у своїй підземній печері і пише книгу мудрих порад. Час від часу на нього сходить прозріння, він запитує сам у себе: «А на фіга мені все це потрібно?!» — А потім згадує Сема і покірно береться за перо…

* * *

Уявіть собі здивування Вілкінса, коли, переваливши через бархан, він побачив, що на нього чекає Джек!

— Я відвів їх подалі і повернувся за тобою, — зніяковіло пояснив Божевільний Король.

— Навіщо? — не зрозумів пес. — Я ж велів іти. Що ти думаєш, дорослий собака не знайшов би дороги додому? Для мене, знаєш, сім верст пішки…

— Байрам-Бабай всю дорогу розповідав різні жахи, які творить Карсак зі своїми жертвами. Я проводив усіх до колодязя та пішов за тобою. Байрам умовляв, лаявся, звертався до Лагуна і Мейхані… Коротше, ходімо, ми на тебе чекаємо.

— Ходімо.

Дорогою Сем несподівано зупинив друга і спитав:

— А що б ти робив, якби цей звір убив мене?

— Бився.

— Але він би вбив тебе також, це ж і дурню зрозуміло!

— Ну то й що? Навіщо мені жити, якщо моє життя сплачене твоєю смертю? — знизав плечима Джек.

Біла болонка лизнула йому руку, і залишок шляху вони йшли мовчки. У таборі біля колодязя поява друзів викликала крики радості й полегшене зітхання. Заплакана Мейхані кинулася на шию Вілкінсові і все ще зі сльозами залементувала:

— Живий… рідний мій, милий, коханий! А він… він казав, що Чорний Пес не залишає навіть кістки… а ти… ти — живий!

— О незрівнянна біла болонко! О світоч мудрості й удачі! Повідай мені, недостойному скептикові, як тобі вдалося уникнути страшних іклів жахливого Карсака? Є, є Аллах на небі! Воістину несповідимі шляхи його!

— Юначе, зараз же припиніть обнімати дівчину й підійдіть сюди. Я хочу, щоб ти, телепню, популярно пояснив усім, що ти навішав на вуха тому чорному собаці, з яким пішов за бархан.

— Ха, цьому капловухому псюрі? Буду я ще з ним теревені правити! Він на мене як наїхав, як наїхав… У пику кулачком тицяє, але бачив я таких — у труні по тисячі! Він мені — по вуху, я йому — в око! Він мені — в бік, я йому — в ніс! Він боксом, а я греко-римською боротьбою. Він — підніжку, а я просто в лоб з перекатом у лівосторонню стійку екзотичного стилю для непосвячених «Чорний Лотос очікує на світанок». Він перейшов на брудні прийомчики, а я…

— Семе!!! — в один голос завили усі.

— Ну, гаразд… — присмирів пес. — Нічого такого не було. Побалакали.

— Про що?

— Про життя, про кохання, про жінок. Цей ваш Карсак, між іншим, дуже розумний чолов’яга. Багато знає, прожив довге і цікаве життя, насичене різними там руйнуваннями, катаклізмами. Розу-умний… Тому говорить мало. За всю бесіду тільки пару разів рота й відкрив. Тож говорити здебільшого доводилося мені. Але як він уміє слухати!.. Куди вам!

— Отже, ти його просто до смерті заговорив, — підбив підсумок Лагун-Навіжений.

— Я не був нав’язливим, йому було зі мною дуже цікаво, — негайно виправився Вілкінс. — Він навіть пообіцяв відповісти на всі мої питання письмово і надіслати до султанового палацу, де я наміряюся прописатися якнайшвидше.

— Як би там не було, він нас врятував! — заступився за друга Джек.

— З цим ніхто й не сперечається, — визнав чаклун. — Мені дуже