Рафаель Сабатіні - Хроніка капітана Блада

втупились у його сухе, довгообразе, сардонічне і загоріле, немов у індіанця, обличчя з високим чолом і очима, що здавались надзвичайно синіми й холодними. Дедалі більше дивуючись, полковник смикнувся і нарешті спитав:

— Ви капітан Блад?

Джентльмен вклонився. Капітан Макартні нервово перевів подих і побажав собі кольки в печінки. Полковник, вирячивши очі, повторив своє «чорт забирай» і кинув погляд на зблідлу дружину, на Макартні, потім знову втупився в капітана Блада.

— Чорт забирай, — ще раз проказав полковник, — ви хоробрий волоцюга. Справді хоробрий.

— Я бачу, ви вже чули про мене.

— Чув, але не повірив би, що ви з'явитесь сюди. Чи ви, бува, не прийшли для того, щоб здатись у полон?

Пірат невимушено ступив до столу. Макартні інстинктивно підвівся.

— Прочитайте оце, тоді не доведеться багато пояснювати, — промовив Блад, поклавши перед губернатором лист іспанського адмірала. — Військове щастя всміхнулось мені, і він попав до моїх рук разом з джентльменом, якому був адресований.

Полковник Кортні прочитав, зблід і передав листа Макартні. Тоді знову пильно глянув на Блада, і той, неначе відповідаючи на цей погляд, сказав:

— Я прибув сюди, щоб попередити вас і в разі потреби прислужитися вам.

— Прислужитись мені?

— Здається, ви цього потребуватимете. Ваш сміховинний форт і години не втримається під вогнем іспанських гармат, а тоді ці кастільські джентльмени вдеруться в місто. Вам, мабуть, відомо, як вони поводяться в подібних випадках. Якщо ні, то я можу вам розповісти.

— Але ж, до біса, — не стримався Макартні,— ми зараз не воюємо з Іспанією!

Полковник Кортні з холодною люттю повернувся до Блада:

— Призвідець усіх наших нещасть — ви! Це через ваші піратські дії нас хочуть покарати!

— Тому я тут. Однак, на мою думку, мої дії — то лише привід, а не причина. — Капітан Блад сів. — Я чув, тут на Антігуа знайшли золото. Безперечно, про це почув і дон Мігель. Ваш напіввійськовий гарнізон не налічує й двохсот чоловік, а ваш форт, як я вже сказав, — нікчемна руїна. В мене ж сильний корабель, озброєний важкими гарматами, і дві сотні таких відчайдушних хлопців, яких більше ні на Карібському морі, ні взагалі в світі ні в кого немає. Звичайно, я — клятий пірат, за мою голову оголошено винагороду, і якщо ви будете надто вередливі, то нам немає про що говорити. Але якщо у вас є голова на плечах, а я сподіваюсь, що вона є, то ви будете дякувати богу за те, що я прибув сюди, і домовитесь зі мною.

— Домовлюся з вами?

Капітан Блад пояснив, що саме він мав на увазі. Його люди не схильні ризикувати собою заради якихось там химер, до того ж серед них чимало французів, яким, певна річ, явно бракує патріотичних почуттів, особливо коли справа стосується англійської колонії. Вони розраховуватимуть хоч на якусь, нехай і незначну, винагороду за ті цінні послуги, що їх вони готові надати.

— До того ж, полковнику, — додав на закінчення

Блад, — вам треба подбати тут і про свою честь. Вам, мабуть, важко укласти з нами угоду, але вам ніщо не заважає просто найняти нас. Потім, коли діло буде зроблене, ви без ніяких докорів сумління знову зможете нас переслідувати.

Губернатор похмуро подивився на нього:

— Мій обов'язок — закувати вас у кайдани і послати в Англію, де вас повісять.

Капітан Блад і оком не змигнув.

— Ваш найперший обов'язок — зберегти колонію, правителем якої ви є. Зрозумійте, що їй загрожує небезпека. І ця небезпека настільки близько, що не можна гаяти й хвилини. Слово честі, ви зробите добре, якщо не будете зволікати.

Губернатор глянув на Макартні. Погляд Макартні був такий же порожній, як і його голова. Раптом дружина губернатора, яка досі сиділа переляканим і мовчазним свідком того, що відбувалось, підвелась із свого стільця. Вона була така ж худорлява й висока, як і її чоловік. Тропічний клімат передчасно зістарив її і зсушив її вроду. Очевидно, подумав Блад, він не зсушив їй мозок.

— Джеймсе, як ти можеш вагатися? — спитала вона. — Подумай, що станеться з жінками й дітьми, якщо висадяться іспанці. Згадай, що вони вчинили в Бріджтауні.

Губернатор стояв похиливши голову і похмуро супився.

— І все ж таки я не можу укласти угоду з… — сказав він. — Не можу домовлятися з розбійниками. Мій обов'язок мені зрозумілий. Цілком зрозумілий.

В його тоні вчувалась рішучість людини, яка вибрала свій шлях.

— Fiat officium, ruat coelum,[3] — відказав Блад, який колись вивчав античну філософію. Він зітхнув і підвівся. — Якщо це ваше останнє слово, то я тільки хочу побажати, щоб сьогоднішній день закінчився для вас добре. Я ж особисто не маю ніякого бажання, щоб мене застукала зненацька карібська ескадра.

— Нікуди ви звідси не підете, — різко сказав полковник. — Тут мій обов'язок мені також зрозумілий. Макартні, гукніть сторожу.

— Ну, не будьте дурнем, полковнику. — Рух, що його зробив Блад, зупинив Макартні.

— Я аж ніяк не дурень, сер, і знаю, що мені належить робити. Я повинен виконати свій обов'язок.

— І оце ваш обов'язок вимагає від вас відплатити мені такою ницістю за ту дуже цінну послугу, яку я вам зробив, попередивши про небезпеку. Гарненько подумайте, полковнику.

І знову прибічницею Блада виступила дружина полковника; напрочуд добре розуміючи, в чому саме полягає єдиний реальний вихід із становища, вона повелась пристрасно і рішуче.

Полковник, якого вона допекла до живого, майже впав у крісло.

— Але я не можу! — вигукнув він. — Я ніколи не буду домовлятися з бунтівником, розбійником, піратом. Честь мого мундира… Я… я не можу!

Капітан Блад проклинав у душі недоумкуватість урядів, які посилають подібних людей своїми представниками в заморські колонії.

— Як ви гадаєте, честь вашого мундира зупинить іспанського адмірала? — спитав він.

— А жінки, Джеймсе! — не вгавала дружина полковника. — Їй-богу, Джеймсе, якщо ти попав у таку неймовірну скруту — адже сюди йде ціла ескадра, щоб напасти на тебе, — його величність король, безперечно, схвалить твоє рішення залучити будь-кого на допомогу.

Вона не відступилася від свого, аж поки Макартні не підтримав її в намаганні подолати дурну впертість полковника. Кінець кінцем губернатор був змушений принести гідність у жертву доцільності. Все ще опираючись, він незадоволено побажав дізнатись про умови піратів.

— Для себе я не прошу нічого, — відказав Блад. — Я організую вам оборону просто тому, що в моїх жилах тече та ж сама кров. Але після того як іспанців буде відігнано, я повинен одержати по сто золотих для кожної своєї людини. А всього їх у мене двісті.

Його превосходительство обурився.

— Двадцять