Юрій Ігорович Андрухович - Перверзія

сім разів перетинав екватор «у найгарячіших точках». Згуба такого кшталту, продовжував, може бути розцінена «або як політична провокація, або як кримінальний злочин, що має на меті брутальний випад проти національних (Альборак Джабраїлі) та біологічних (його кінь) меншин». Промовець застерігав за собою «можливість удатися до „міжнародних“ „правових“ „інституцій“». Додав, що усе ж «покладається» на «здоровий» глузд і «гуманні» почуття невідомих («?») зловмисників і далекий «від» того, «аби» звинувачувати в події, що «трапилась», увесь дружній «венеційський народ». Лайза Шейла Шалайзер першою поставила свій підпис під зачитаним документом, зазначив Альборак і дав зрозуміти, що всі повинні приєднатися.

Поліція міста вже знає про цей прикрий випадок, запевнив у відповідь секретар Даппертутто. Фотографії коня передано на всі дільниці. Існують, щоправда, деякі складності, пов'язані з тим, що двоколісний приятель нашого друга міг бути захоплений ісламськими терористами (читай — червоними бригадами) яко заручник. І все ж — хоч би як там було, найпрофесійніші слідчі нишпорки вже взялися за справу. Нам же залишається кріпитися духом і всупереч усьому таки продовжувати наш семінар, зберігаючи твердість і надію на те, що вже завтра уславлений Росинант привітає нас під цими стінами своїм радісним іржанням.

— До завтра всі вільні, — проскрипів з місця головуючий Казаллегра, так і не розплющивши очей.

Монсиньйорові уклінно депешую:

У неділю, 7 березня, пильнування Респондента було перебрано мною (з огляду на нібито нездужання Церіни). З причини своїх (Монсиньйор мені вибачить деяку різкість) нібито бабських болячок Церіна категорично відмовилася покидати готель (обстежувати себе вона не далася, з чого й випливають мої сумніви у справжності захворювання). Таким чином, я супроводжував Респондента і протягом довгих годин був неподалік від нього (про що Респондент ані не здогадувався). Скориставшися з кліматичних умов (Венецією зранку заволодів густезний туман), я сів Респондентові на хвіст і залишався при ньому так довго, як міг (до пізнього пополудня, по-іншому надвечір'я). Це не належить виключно до моїх обов'язків (про що Монсиньйорові можуть невірно доповідати). Однак я звик уже на службі в Монсиньйора виконувати не лише свої обов'язки (прошу не розцінювати як скаргу).

Ранковий Респондент виглядав зле (загальна млявість, деяка вим'ятість обличчя, з підпухлістю очей та повік). Враження було, що він погано або мало спав (або спав і погано, і мало). Поведінка Респондента під час семінарських слухань може бути охарактеризована як невиразна (часті визирання з вікна, хронічна неуважність, відсутність поглядів). У той же час Респондентові когось явно бракувало (я здогадуюся, кого, але не буду). У міру розсіювання туману (надалі погода була сонячною) Респондент набував певних типових для себе ознак (блукання вишкіру, протирання окулярів, інше). Під час запропонованого учасникам танцю (релятивізм гріхів і чеснот) Респондента було запрошено Гординею-Смиренням (Txss). Респондент поводив себе хтиво, як цап (перепрошую Монсиньйора). Його бідолашна партнерка ледве випручалася з цих павучих обіймів (ще раз перепрошую) тільки ціною втраченої дівочої цноти.

По закінченні танцю Респондент причепився до іншої особи з жіночими статевими ознаками (теж учасниця семінару, справжнє прізвище Цукеркандель). Дозволяючи собі непристойні вислови і жести, Респондент спонукав Цукеркандель до злягання (час і місце їхньої зустрічі — в наступному повідомленні).

На цьому семінарські читання було призупинено (якесь непорозуміння з Кентавром, підозрюю неузгодженість у діях сектора нещасних випадків та підвідділу викрадень).

Подальше пильнування Респондента складалося для мене вкрай непросто у зв'язку з повним розсіянням туману і неможливістю близького супроводжування (прошу Монсиньйора врахувати бодай при розподілі чайових). Переправлений разом з усіма через канал Сан Марко, Респондент проте зійшов на Ріва дельї Скьявоні (потяг крові?) і рушив на схід до зупинки Сан Дзаккарія. Там деякий час вивчав видобуту з кишені мапу (роззираючись більше по навколишньому жіноцтву). Врешті Респондент махнув рукою (на що?) і рушив пішки у північному напрямі (я йшов на відстані десяти метрів за ним). Йти назирці за Респондентом вельми нелегко, оскільки Респондент ходить не так, як інші респонденти (прошу зважити на мій досвід). Респондент має звичку раптово зупинятися, розвертатися, витягати мапу, йти назад, ще раз дивитися в мапу, втрачати орієнтацію, зосереджувати увагу на всіляких сміховинних дурницях (паперових квітах, смітниках, сохнучій жіночій білизні — секторові аномалій перевірити на предмет фетишизму). З тяжкою бідою доплентавшись до Кампо Сан Дзаккарія, Респондент зайшов усередину однойменної церкви, де пробув тридцять одну хвилину з невідомою метою (я залишався на площі). Виходячи з церкви, Респондент по-блюзнірськи осінив себе хрестом (тьху!) і вклонився (цікаво кому?).

Від Сан Дзаккарія по Фондамента дель Осмарін Респондент продовжив шлях на північ, але не до ортодоксійної церкви Сан Джорджо деї гречі (як можна було припустити з його хе-хе — богомільного настрою) і не поліційної квестури (як можна було би сподіватися в його становищі). Респондент обрав для пересування Руга джуффо з чого я виснував про наступну ціль його маршруту — Церкву Санта Марія Формоза (і не влився). Щоправда, недовгий час Респондент вагаючись походжав перед будівлею музею Кверіні Стампалія раз у раз поглядаючи на годинник і щось вираховуючи пошепки (здогадуюся що). Однак відвідання музею все ж не могло входити у Респондентові плани (через що він рушив далі). У церкві Санта Марія Формоза Респондент перебував навіть триваліше, ніж у попередній (близько сорока хвилин). Я встиг на площі, випити малу пляшку бардоліно і з'їсти дзуку баруку[28] (гидота яких ще пошукати!). Припускаю, що Церіна зовсім не захворіла, а просто хоче звалити на мене весь обсяг роботи (про це я думав на площі Санта Марія Формоза, поїдаючи трикляту печену диню, перепрошую Монсиньйора) респондент (покинувши нарешті церкву) узяв трохи східніший напрям (по Калле Люнга) і, перетнувши міст над Pio ді Сан Джованні Лятерано, скерував свої дорогоцінні стопи, ясна річ (Монсиньиор уже здогадався), до церкви Сан Дзаніпольо (що насправді означає не одного, а відразу двох святих) Поблизу церкви його увагу надовго (три хвилини) прикував кінний пам'ятник кондотьєра Бартольомео Коллеоне (не інакше як сподобалася кінська задниця, перепрошую). Тут до Респондента підкотилися дві молоді японки з проханням сфотографувати їх на тлі пам'ятника (Респондент розплився в люб'язній посмішці). Обидві гейші аж пирскали сміхом від якихось його жартів можна здогадуватися, тлустих і солоних). Нарешті Респондент переконав їх фотографуватися не перед, а за пам'ятником, на тлі згадуваної кінської задниці з хвостом (підтвердження моєї версії — перевірити на предмет зоофілії). Удовільнивши грайливих японок, Респондент вишкірено попрощався з ними і, знову споважнівши, пішов (як Монсиньиор і не сумнівався) всередину церкви Сан Дзаніпольо (я залишався на площі). Поки Респондент у черговий раз «молився» (гм-гм), я спостерігав