Люсі Мод Монтгомері - Енн із Острова Принца Едварда

Це теж важливо. Прошу вас, благаю! Я ще нічого в житті так не хотіла, а ця підлога страшенно тверда.

— І ще одне, — рішучо озвалася Прісцилла. — Ти, Філ, як відомо цілому Редмонду, щодня приймаєш у себе гостей. У Домі Патті ми не зможемо собі цього дозволити. Ми вирішили, що для наших друзів будемо вдома тільки в п’ятницю ввечері. Якщо ти житимеш із нами — мусиш коритися цьому правилу.

— Невже ви думаєте, що я буду проти? Навпаки, я дуже рада! Я давно знала, що й собі мушу триматися такого правила, та мені бракувало рішучості. А тепер відповідальність за нього ляже на вас, і я зітхну з полегкістю. Якщо ви не дозволите мені пов’язати свою долю з вашою, я з туги помру й стану привидом, а тоді повернуся — і дошкулятиму вам. Оселюся на самому порозі Дому Патті, і жодна з вас не зможе ані вийти, ані зайти, не перечепившись об мій дух.

І знову Енн багатозначно перезирнулася із Прісциллою.

— Гаразд, — відповіла вона. — Звісно, ми нічого не можемо обіцяти, доки не порадимося зі Стеллою, та вона, сподіваюся, заперечень не матиме. Що ж до нас, то ми ласкаво просимо тебе й будемо раді твоєму товариству.

— Якщо наше просте життя тобі набридне, ти завжди можеш піти без жодних пояснень, — додала Прісцилла.

Філ рвучко звелася на рівні ноги, щаслива, обійняла дівчат і вибігла геть.

— Надіюся, все буде добре, — стримано висловилася Прісцилла.

— Мусимо постаратися, щоб усе було добре, — кивнула Енн. — Я думаю, Філ легко й радісно увійде в нашу маленьку сім’ю.

— Філ — мила співбесідниця й чудова подруга, і, звісно, що більше нас, то легше буде нашим злиденним гаманцям. Але яка буде вона, живучи в однім домі з нами? Часом цього не виходить збагнути й за рік.

— Усі ми мусимо пізнати одна одну із цього боку. Тож будьмо розумними людьми — живімо самі й даваймо жити іншим. А Філ не самолюбна, хоч і трохи легковажна, тож я гадаю, усім нам буде затишно й гарно в Домі Патті.

Розділ 11

ВИР ЖИТТЯ

І знову Енн була в Ейвонлі — із сяєвом стипендії Торберна на чолі. Односельці твердили, що вона геть не змінилася — вряди-годи з подивом і легким розчаруванням, що це й справді так. Ейвонлі теж лишилося незмінне, принаймні так здавалося на перший погляд. Проте найближчої ж неділі на канікулах, озирнувши паству в церкві, Енн таки завважила деякі зміни, котрі зненацька вразили її усвідомленням, що час не стоїть на місці, навіть в Ейвонлі. Службу правив новий священик, а з-поміж пастви назавжди зникло кілька знайомих облич. Навіки вмовкли пророцтва старенького дядечка Ейба та зітхання пані Слоун, помер Тімоті Коттон — «опісля кволих двадцятирічних намагань», за висловом пані Лінд, — старий Джошуа Слоун, котрого з охайно підстриженими бакенбардами ніхто не впізнав у труні — тепер усі вони спочивали на маленькому цвинтарі за церквою. А Біллі Ендрюс побрався з Нетті Блуетт! Тієї неділі вони уперше «вийшли межи люди». Коли Біллі, сяючи від гордості й щастя, вів молоду дружину в пишній шовковій сукні з перами до лави Ендрюсів, Енн опустила голову, щоб приховати сміхотливі бісики в очах. Вона пригадала ту штормову ніч, коли Джейн освідчилася їй замість нього. Авжеж, її відмова не розбила серця Біллі. Цікаво, чи довелося Джейн і з Нетті говорити про одруження від імені свого брата, а чи він таки наважився сам проказати доленосні слова? Його задоволення й гордість поділяла уся сім’я — від пані Ендрюс на церковній лаві до Джейн поміж півчих у хорі.

Джейн подала заяву про звільнення з ейвонлійської школи й восени збиралася їхати на захід.

— Не може знайти собі нареченого в Ейвонлі, от що, — зневажливо пирхнула пані Лінд. — А каже, що їде підлікуватися там, на заході. Досі я не чула, щоб вона нарікала на хвороби.

— Джейн — хороша дівчина, — віддано заперечила Енн. — Вона ніколи не старалася привернути до себе увагу, як то робив дехто.

— Так, за хлопцями вона не ганялася, якщо ти про це, — відповіла пані Рейчел. — Але заміж їй хочеться не менше за інших, будь певна. Чого б іще їй сунути на захід, у якусь глушину, відому лиш тим, що жінок там обмаль, а чоловіків аж задоста? Лікуватися, аякже!

Проте не на Джейн із подивом та жахом дивилася Енн того дня. Що сталося з Рубі Джилліс? Рубі стояла між півчих поряд із Джейн, вродливіша, ніж будь-коли, проте сині очі її сліпили надто яскравим блиском, а щоки вкривав хворобливий рум’янець. Крім того, вона дуже схудла: руки, що тримали збірник церковних гімнів, були такі тонкі, що здавалися майже прозорими.

— Рубі Джилліс хвора? — запитала Енн, вертаючись із церкви додому разом з пані Лінд.

— Рубі Джилліс помирає від скоротечних сухот, — просто відказала пані Лінд. — Усі це знають, окрім неї та її рідних. Вони цього й не хочуть знати. Коли запитати в них, то Рубі цілком здорова. У школі працювати вона не може, відколи взимку кашляла кров’ю, але каже, що восени знов піде вчителювати. Подала заяву до вайтсендзької школи. У могилі вже спочине, сердешна, до осені, будь певна.

Енн слухала мовчки, вражена. Рубі Джилліс, її шкільна подруга, помирає? Невже таке можливо? Звісно, останніми роками їхні шляхи розійшлися, та все ж не згасла давня приязнь, і Енн відчула це, коли сумна звістка пекучим болем озвалася їй у серці. Рубі, чарівна, весела пустунка Рубі!

Неможливо було пов’язати думку про неї із чимось таким, як смерть. Щойно після церкви вона сердечно привітала Енн і запросила наступного ж дня до себе в гості.

— У вівторок і середу ввечері мене не буде вдома, — багатозначно шепнула Рубі. — Спершу їду на концерт до Кармоді, а тоді ще на вечірку до Вайт Сендз. Зі мною буде Герб Спенсер. Це мій останній кавалер. Приходь завтра неодмінно. Я до смерті хочу поговорити з тобою й почути все-все про твоє редмондське життя.

Енн розуміла, що насправді Рубі хоче похвалитися новими жертвами своїх чарів, проте обіцяла зайти. Діана зголосилася піти з нею.

— Я давно вже хотіла зайти до Рубі, — пояснила вона наступного вечора, коли вдвох із Енн вони вийшли з Зелених Дахів, — але не могла йти сама. Це так жахливо — слухати, як Рубі безупинно щебече і вдає, наче з нею все добре, хоч ані слова не може проказати, не закашлявшись. Вона так розпачливо хоче жити, але,