Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра

почав тинятися ввечері поблизу її будинку, почуваючись дуже нещасним. Вона захворіла. А раптом вона помре? Ця думка доводила Тома до відчаю. Він не цікавився більше ані війною, ані піратами. Життя втратило для нього свою привабливість, залишилась лише туга. Він закинув обруч із палицею; вони більше не приносили йому ані крихти задоволення. Тітонька Поллі стривожилась. Вона перепробувала на ньому всі ліки — адже була з тих людей, які захоплюються патентованими засобами і всілякими новими ліками та способами зміцнення здоров’я. У своїх дослідах вона доходила до крайнощів. Щойно з’являлося щось новеньке з ліків, вона спалахувала бажанням випробувати цей засіб: не на собі, адже сама ніколи не хворіла, а на комусь із тих, хто був під рукою. Вона передплачувала всі медичні журнали та шарлатанські брошурки френологів, і велемовне невігластво, яким вони були сповнені, було для неї солодшими за мед. Як провітрювати кімнати, як лягати спати, як вставати, що їсти й що пити, скільки гуляти, який настрій підтримувати, який одяг носити — все це безглуздя вона сприймала довірливо, як євангельську істину, не помічаючи того факту, що медичні журнали сьогодні відкидають те, що вчора самі ж радили. Душа тітоньки Поллі була проста і ясна, як день, тому вона легко потрапляла на гачок. Вона збирала всі шарлатанські часописи та патентовані засоби і, образно кажучи, зі смертю в руках їхала на білому коні, й пекло йшло за нею. Їй навіть на гадку не спадало, що для бідолашних сусідів вона не янгол-зцілювач і не ханаанський бальзам.

Водолікування тоді лише входило в моду, і пригнічений стан Тома виявився для тітоньки Поллі просто знахідкою. Кожного ранку вона піднімала племінника на зорі, виводила в дровітню і виливала на нього цілий водоспад льодяної води, тоді розтирала шорстким, як напилок, рушником, потім загортала в мокре простирадло, вкладала під ковдру і доводила до сьомого поту, що аж, як казав Том, «душа вилізала крізь пори жовтими плямками».

Але, незважаючи на всі ці процедури, хлопчик дедалі худнув, бліднішав і мав дуже сумний вигляд. Тітонька додала ще гарячі ванни, ванни для ніг, душ та обливання. Том залишався похмурим, як катафалк. Вона додала до водолікування дієту з рідкої вівсянки та наривний пластир. Тітонька виміряла його вміст, наче це був графин, а не хлопчик, і кожного дня вщерть наповнювала його якимось шарлатанським пійлом.

Потроху Том збайдужів до цих тортур. Ця байдужість злякала тітоньку Поллі. Вона мусила будь-що повернути його до життя. Якраз у цей час вона вперше почула про знеболювальний засіб і негайно виписала велику партію цих ліків. Вона спробувала їх і сповнилася вдячністю. Це був просто рідкий вогонь. Тітонька облишила водолікування і відмовилась від решти методів, поклавши всі надії на нові чудодійні ліки. Для початку вона дала Тому чайну ложку і спостерігала за ним, дуже переймаючись тим, який буде результат. Нарешті її душа заспокоїлася і тривога вляглася: «байдужість» Тома як рукою зняло. Хлопчик навряд чи поводився би більш жваво, навіть якби під ним розвели вогнище.

Том відчував, що йому пора прокинутися від сплячки; таке життя, може, і пасувало людині в пригніченому стані, але в ньому бракувало поживи для почуттів і було надто багато втомливої одноманітності. Він вигадав кілька планів, щоб позбутися ліків, і насамкінець почав вдавати, нібито йому дуже подобається знеболюючий засіб. Він просив ліки так часто, що набрид тітоньці й вона звеліла йому вживати їх самому й дати її спокій. Якби це був Сід, її радість ніщо б не затьмарювало; але оскільки це стосувалося Тома, то вона нишком стежила за пляшкою. Ліків дійсно ставало менше, але тітонька й подумати не могла, що Том напуває засобом щілину в підлозі вітальні.

Одного разу, коли Том тільки-но приготувався пригостити підлогу ложкою ліків, до кімнати зайшов рудий тітчин кіт. Він муркотів і жадібно позирав на ложку, наче просив, щоб йому дали покуштувати. Том сказав йому:

— Краще не проси, якщо не хочеш, Пітере. Пітер дав зрозуміти, що йому дуже хочеться.

— Дивись, не пошкодуй.

Пітер був переконаний, що не пошкодує.

— Ну, якщо ти просиш, я тобі дам, бо я не жадібний. Але дивись: якщо тобі не сподобається, сам будеш винен.

Пітер був згодний. Том відкрив йому рота і вилив туди ложку ліків. Пітер підскочив на два метри догори, дико верескнув і заметався по кімнаті, наштовхуючись на меблі, перекидаючи горщики з квітами і здіймаючи неймовірний шум. Потім він став на задні лапи і заходився танцювати на підлозі з шаленою радістю, схиливши голову до плеча і завиваючи від захвату й невимовного блаженства. Тоді знову помчав по кімнаті, сіючи на своєму шляху хаос і розруху. Тітонька Поллі зайшла якраз тоді, коли Пітер кілька разів перекинувся в повітрі, прогорлав останнє потужне «ура» і вистрибнув у відкрите вікно, потягнувши за собою вцілілі вазони. Старенька скам’яніла від подиву, дивлячись на нього поверх окулярів, а Том валявся на підлозі й корчився від сміху.

— Томе, що сталося з Пітером?

— Я не знаю, тітонько, — ледве спромігся вимовити хлопчик.

— Зроду такого не бачила. Що це з ним?

— Чесно, не знаю, тітонько Поллі; мабуть, усі коти так поводяться, коли їм весело.

— Що, справді? — в голосі тітоньки було щось таке, що примусило Тома насторожитися.

— Так, тітонько. Тобто мені так здається.

— Тобі так здається?

— Так, тітонько.

Вона нахилилась, а Том стежив за нею з цікавістю та тривогою. Він надто пізно відгадав її намір. З-під ліжка виглядала чайна ложка, яка видала хлопчину з головою. Тітонька Поллі підняла її та продемонструвала племіннику. Том кліпнув і відвів погляд. Тітонька звично підняла шибеника за вухо з підлоги й добряче цюкнула по голові наперстком.

— Ну, сер, поясність, чого ви мучили бідолашну тварину?

— Мені його стало шкода, адже в нього немає тітки.

— Немає тітки! Дурнику! До чого тут тітка?

— До того. Якби в нього була тітка, вона б сама випалила йому всі нутрощі. Вона б йому всі кишки припекла, дарма що він кіт, а не хлопчик!

Тітонька Поллі раптом відчула муки совісті. Вона поглянула на все з іншої точки зору: те, що було жорстокістю стосовно кота, могло виявитися жорстокістю й щодо хлопчика. Їй стало соромно, серце розтануло і сповнилось співчуттям до Тома. На її очі набігли сльози, тітонька поклала руку на голову племінника й лагідно сказала:

— Я старалась для твоєї користі, Томе. І це було тобі корисно.

Том підняв на неї очі, поглянув серйозно, хоча в погляді зблискували іскринки сміху:

— Я знаю,