Люк Бессон - Артур і війна двох світів

Артурові занадто боляче, щоб він ще й витрачав сили на допитливого юного принца. Та слід зауважити, що удар по м'ячу не лише завдав хлопчикові неприємності, а й несподівано допоміг уникнути спілкування із страшним рівнинним йеті.

М'ячик повільно покотився до сходів, щоб опинитися внизу. Альфред вирішив, що господар, хоч і став мікроскопічним, та все ж таки хоче з ним бавитися, і поскакав за стрибучою іграшкою, задоволений з того, що виконає хлопчикове побажання. Барахлюш з полегшенням стежив з вікна за йєті, а принцеса вишуканим жестом поправила свою зачіску.

— Ох, здається, нам пощастило! — запихтів принц, сідаючи поряд з Артуром, який кривився з болю та розтирав уражену ногу.

Та враз щось ударило так, що розбило сподівання Барахлюша. Потяг здригнувся, ніби його придавила гора. Троє наших героїв попадали на підлогу і вчепилися руками за ніжки сидінь.

Гуркіт тривав не довше секунди — і потяг, не зупиняючись, мчав далі.

— Що ж це, чорти б його вхопили, було? — вигукнув спантеличений Барахлюш.

Усі знають: варто лиш згадати чорта, як він на поріг, і вже його хвіст стримить з якогось кута. Але цього разу мандрівники бачать не хвіст, а півнячий гребінь, і за ним — злісну морду, та не чорта — Темрякоса.

— Ку-ку! — по-хижацьки посміхнувся Упиревий синок, мовби збирався гратися в піжмурки.

Наші герої з ляку розбіглися врізнобіч. Темрякос уліз у вікно і витяг свого великого меча. Першою він намагався ударити Селенію. Принцеса уникла удару і помчала в найглибший кут, на бігу витягуючи свого чарівного меча. Артур, як істинний джентльмен, кинувся навперейми страшнючому Темрякосу і постав перед ним так несподівано, що той застиг на місці. Тепер він скидався на шаленого бика, який не втямить, звідки взявся цей маленький тореадор.

— Темрякосе, спокійно! — тоном королівської величності наказав хлопчик.

Нападник розгублено затупцяв. Тим часом Артур, який не знає, що в таких випадках треба казати, гарячково підшуковував бодай якісь слова.

— Е-е-е… Послухай-но, може, перемовимось про се про те… Якраз настав для цього час! — витиснув він із себе і спробував усміхнутися.

Артурова пропозиція примусила Темрякоса замислитися. Йому часто пропонували зруйнувати, збити, зірвати, знести, знищити, зліквідувати, та ніколи не пропонували перемовитися словами.

— А про що перемовлятися? — здивовано спитав він, і на всяк випадок позадкував, ніби противник збирався випробувати на ньому якусь сучасну зброю.

— Про нікому не потрібну ворожнечу, що посіяла розбрат в мініпутському світі, про зло, яке ти чиниш іншим, про тебе самого, зрештою, — переконливо промовив Артур. — У кожного з нас є свої проблеми, свої неприємності. Так чому б їх не обговорити всім разом? І тоді ми швидше знайдемо рішення, чи не так?

Темрякос запхав пальця до рота — так йому краще думалося.

— Е-е-е… Ні! — заявив він після короткої паузи і підняв меча.

Артур різко пригнувся, і меч просвистів у нього над головою.

— Отже, цей жест засвідчив, що перемовини закінчено! — в хлопчиковому голосі вчувалася насмішка, і він не втікав щодуху, а стояв на місці.

Темрякос знову змахнув мечем, сипав удари направо й наліво, а Артур відскакував урізнобіч, як миша у мультику. Нападник шаленіє, і хлопчикові все важче уникати меча. Він заскочив на стіл, зірвав зі стіни картину і вдарив нею Темрякоса по голові. Марна річ: сталевий гребінь розшматував картину, а гострий меч трощив усе, до чого діставав. Навіть дебелі вагонні двері розлетілися на тріски.

Ще мить — і від вагона нічого не лишиться. А жаль: це була розкішна копія вагона початку двадцятого століття із знаменитого Східного експресу…

Розрубуючи перед собою залишки столиків, нападник, якого ніхто і ніщо не може спинити, вперто заганяє Артура в кут. Стомлений хлопчик невдало підстрибнув, посковзнувся і впав на підлогу. Темрякос умить підскочив до нього, підняв меча і, посміхаючись від задоволення, мав намір розрубати хлопчика, як сосиску. Та немудрий син Упиря забув мініпутське прислів'я: «Якщо ділу кінець, то сміється молодець». А він засміявся раніше… І поки його меч завмер, іззаду на Темрякоса стрибнув Барах л юш. Такий героїчний учинок слід достойно поцінувати. Хоча як воєнна операція, він зовсім не ефективний, бо Темрякос струсив його з себе, як ми струшуємо пилинку з одежі. Бідолашний принц бебехнувся на підлогу, а нападник розвернувся, щоб продовжити свою чорну справу. Він вирішив покришити Артура на шматочки завбільшки як сирні кубики, яким закусують аперитив. Одначе тих кількох секунд хлопчикові вистачило, щоб утекти. А якщо точніше, то зникнути. Темрякос занервувався і для заспокоєння розрубав вишукане підвіконня.

— Гей, ти де? Ану вилазь, нічого ховатися, як кріт! Ти боягуз, чи що? — вигукував Темрякос, сподіваючись, що такий виклик примусить противника вийти зі сховку.

— Якщо хочеш битися, то я до твоїх послуг! — пролунав за Темрякосовою спиною тоненький голосочок.

Нападник повернувся і наштовхнувся на Селенію, що стикала в руці свого меча.

Він спинився, ніби відчув наплив куртуазної поведінки.

— Перепрошую, Селеніє, але ж ти — дівчинка!

— Я принцеса! А ти мерзотник і негідник!

Темрякос не звик зносити образ навіть від дівчаток.

— А ще тобі бракує серця і мізків! — палко вигукувала Селенія.

Образи отруєними стрілами летіли Темрякосу в груди. Та в них не було серця, і тому нанесені рани не глибокі і не небезпечні. І все-таки Темрякос загарчав, як біснуватий тигр, кинувся вперед і вдарив по могутньому мечу. Селенія відбила удар так граціозно, ніби йшлося про доторк двох бокалів, власники яких вирішили цокнутися і проголосити тост за дружбу. Темрякос утямив, з ким має справу. А головне — з якою зброєю йому доводиться мірятися силою. Всі вже знають, що могутній меч надає воякові неймовірної сили. Бо його власником може стати тільки той, хто відновлює справедливість. Меч завжди захищав сиріт, удів, слабких і зневажених, і ніколи не йшов у руки грабіжників та розбійників. Варто власникові задумати щось неправедне, лихе, як меч настільки тяжчає, що стає як камінний валун, з якого його витягли. Ось чому так розлютився Темрякос, коли побачив у руках Селенії чарівну зброю: він уважав, що володіє найкращим мечем у королівстві.

Нападник кинувся на принцесу, щоб завдати їй смертельної рани, та вона з притаманною грацією відбила удар. Темрякос не знав, що вдіяти. Він удався до всіх можливих випадів, навіть до найсекретніших — та нічого з того не виходило.

З принизливою легкістю могутній меч відбивав його удари. Нападник почав діяти нишком, з вигадливими комбінаціями і навіть удався до забороненого прийому — натиснув на кнопку і витяг ще одне лезо.

Обертаючи