Мішель Уельбек - Платформа

«Ласкаво просимо групу пожежних із Шазе». «Цікаво… — прокоментувала Жозетта. — Адже ж саме в Шазе живе твоя сестра…» Рене не пам’ятав. «Так, саме там…» — наполягала вона. Поки я брав ключ від свого номера, встиг ще раз почути її: «На переїзді через перешийок Кра ми все одно втратимо цілий день». Найгіршим було те, що вона мала рацію. Я кинувся на величезне ліжко, поспіхом налив собі повну склянку «Меконгу» і жадібно осушив її. Потім, уже повільніше, налив ще одну.

Вранці в мене розламувалась голова і, може, ще й тому я тривалий час провів над унітазом. Було лише п’ять годин: вже запізно для барів з дівчатами на виклик, але зарано для сніданку. У шухляді тумбочки лежала Біблія англійською, а також книжка вчення Будди. «Because of their ignorance, — прочитав я, — people are always thinking wrong thoughts and always losing the right viewpoint and clinging to their egos, they take wrong actions. As a result, they become attached to a delusive existence».[27] Я був не впевнений, що правильно все зрозумів, але остання фраза повністю відображала мій психічний стан. Вона мене заспокоїла настільки, що я зміг спокійно дочекатись сніданку. За сусіднім столиком сиділа група американських негрів неймовірно високих на зріст, схоже, команда баскетболістів. Трохи далі знаходився столик з китайцями з Гонконга, легко розпізнаваних по брудному вигляду та запаху, який європейці ледве переносять. Проте тайських офіціантів вони доводили майже до несамовитого жаху, дещо знівельованого силою звички. На відміну від тайців, які за будь-яких обставин поводяться педантично, ба навіть манірно охайно, китайці їдять жадібно, занадто голосно сміються, розбризкуючи на всі боки шматки їжі, спльовуючи на підлогу та сякаючись через пальці — то ж поводяться, мов свині, яких тут повсюди сила-силенна.

Походивши недовго вулицями містечка Патонг Біч, я усвідомив, що тут можна зустріти всі різновиди цивілізації, і всього на двох кілометрах морського узбережжя. На території у кілька десятків метрів я зустрів японців, італійців, німців, американців, не враховуючи вже кількох скандинавів та багатих туристів з Південної Америки. «Ми всі однакові, всі шукаємо сонце», — як сказала мені дівчина з туристичного агентства. Я поводився як зразковий клієнт: взяв напрокат шезлонг з матрацом, парасольку, купив кілька пляшок «Спрайту»; дуже обережно занурився у воду. Море було спокійним, а хвилі м’якими та лагідними. О п’ятій я повернувся до готелю, не дуже задоволений з того, як я проводжу вільний час. Але мені нічого іншого не залишалось, крім барів з дівчатами. «І was attached to a delusive existence». Перед тим як попрямувати у відповідні квартали, я походив перед вітринами ресторанів. Перед «Роял Савої Сіфуд» я помітив двох американців, які з перебільшеною увагою вирячились на омара. «Два ссавці перед раком», — майнула думка. До них жваво підійшов офіціант, сподіваючись нахвалити свіжість продукту. «Вже троє», — подумки автоматично продовжив я. Юрба йшла постійним потоком, самотні чоловіки, жінки, іноді цілі сім’ї або подружжя… Все це створювало враження чистоти та невинності.

Німецькі туристи, коли вип’ють, об’єднуються в групи і починають горланити свої повільні, неймовірно сумні пісні, що дуже потішає тайських офіціантів, які починають їм тихо підспівувати.

Йдучи за трьома п’ятдесятирічними німцями, які жваво обмінювалися вигуками «Асh!» та «Jа», я мимоволі опинився на вулиці, де було багато барів і дівчат на всі смаки в коротких спідницях, які, сперечаючись, зазивали мене до «Блакитних ночей», «Бешкетниці», «Класу», «Мереліну», «Венери»… Врешті-решт я обрав «Бешкетницю». Усередині було ще мало відвідувачів: з десяток клієнтів із Старого та Нового Світу, які самотньо сиділи за своїми столиками, зокрема молоді, десь між двадцятьма п’ятьма та тридцятьма роками, англійці та американці. На танцмайданчику кілька дівчат повільно рухались під щось подібне до ретро-музики диско. Деякі з них були в білих купальниках-бікіні, інші стягли з себе верхню частину купальників, залишившись лише у стрингах. Усім дівчатам було не більше двадцяти, шкіра у них була золотисто-засмаглою, а тіло — збудливим та гнучким. Зліва від мене сидів старий німець з пляшкою «Карлсберга»: солідне черево, сива борода, окуляри… Він був схожий на професора університету на пенсії. Наче загіпнотизований, він пильно стежив за юними тілами, які вихилялися безпосередньо перед його очима, і сидів настільки нерухомо, що мені здалося, він помер.

У якийсь момент багато відвідувачів запалили люльки та сигарети. Музику змінив полінезійський фокстрот. Дівчата пішли зі сцени. Вийшли інші, у вінках із живих квіток на грудях та поясі. Вони кружляли по колу, оголяючи під вінками то свої груди, то сідниці, які в них тільки-но формувалися. Старий німець все ще невідступно пильнував за сценою. Потім він зняв окуляри, щоб їх протерти. Його очі були вологими. Він був мов у раю.

Відверто кажучи, дівчата ні до кого не липли, але їх можна було запросити випити по чарці, трохи побалакати, більше того, заплатити п’ятсот батів закладу і піти з дівчиною до готелю, попередньо обговоривши з нею остаточну ціну. Припускаю, що за цілісіньку ніч вона коливалась би від чотирьох до п’яти тисяч батів, що становило майже місячну зарплатню некваліфікованого робочого у Таїланді; але ж Пхукет — дороге місце. Старий німець ледь поманив одну з дівчат у білих стрингах, яка готувалась вийти на сцену. Та підійшла, фамільярно усілась у нього на колінах. Її молоді пружні груди опинилися на рівні червоного від задоволення обличчя старого. Я почув, як вона назвала його «татко». Я заплатив за свою текілу з лимоном і вийшов, трохи збентежений. У мене було таке відчуття, ніби я був присутній при одній із останніх радостей літньої людини. Це було надто хвилююче та глибоко особисте видовище.

Поряд з баром я знайшов ресторан просто неба, куди і зайшов, щоб скуштувати рису з крабами. Практично всі столики були зайняті парами: західний турист — таїтянка. Більшість скидалася на каліфорнійців, у всякому разі вони, як і каліфорнійці, ходили скрізь у пантофлях. Насправді, напевно, це мали бути австралійці — їх легко сплутати. Як би там не було, вигляд у них був здоровий, задоволений та підтягнутий. Вони вже наситилися. Вони — майбутнє світу. Саме в цей момент, побачивши цих бездоганних молодих, сповнених майбутнього англосаксів, я збагнув, яким перспективним є сьогодні секс-туризм. За сусіднім столиком дві таїтянки років по тридцять з пишними формами жваво лепетали; напроти них сиділи двоє молодиків дуже коротко стрижених — а-ля постмодерністські каторжники англійців, які мовчки пили пиво. Трохи далі дві німецькі, досить товстенькі лесбіянки в комбінезонах із гладеньким червоним волоссям сиділи в компанії