Верона Дарк - "Невільниця серця", Верона Дарк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Маєток затих у нічній тиші. Під час перезмінки охорони, коли все на кілька хвилин зависало в короткочасному безладі, Алія обережно прослизнула в бічні двері. Серце билося так голосно, що здавалося — ось-ось її почують.
У темряві її вже чекав Амір.
— «Ходімо, швидко!» — прошепотів він, відкриваючи дверцята чорного джипа.
Алія сіла, затамувавши подих. Машина рушила. Вони виїхали з території непоміченими.
Всю дорогу вона мовчала. Дивилась у вікно, стискаючи пальці так сильно, що ті побіліли. Амір щось говорив — заспокоював, обіцяв, що все буде добре. Але її розум був десь далеко.
Образ Каріма не виходив з її голови.
Його очі, коли він дивився на неї.
Його руки, які не чіпали її без дозволу.
Його посмішка, рідкісна, але справжня.
Подарунки. Теплі вечері. Той поцілунок…
Алія заплющила очі, але це не допомогло.
— «Що з тобою?» — нарешті не витримав Амір, зиркнувши на неї.
— «Ти не рада? Ми вільні, Аліє!»
— «Я... я не знаю, Амір!» — раптово вигукнула вона. — «Я не знаю, чому почуваюся так… зрадницею. Я тікаю від чоловіка, який... який навіть не скривдив мене… Я думала, він звір, а він... він був добрим…»
— «Що ти несеш?!» — Амір загальмував різко. — «Ти тікаєш від того, хто змусив твого батька віддати тебе! Це ненормально, Аліє!»
— «Але я не знаю, що зі мною! Я боюся,Аміре,я роблю помилку» — її голос зривався на крик. — «Поверни мене назад!»
— «Що?!» — він обернувся до неї з диким поглядом. — «Ти належиш мені, Аліє! Не йому! Я кохаю тебе все життя! Ми не повертаємося!»
Алія завмерла. Цей погляд… Він налякав її.
Той Амір, якого вона знала з дитинства, зник. Перед нею був інший чоловік. Власник.
Машина рушила далі.
А в серці Алії розривався внутрішній крик:
«Що я наробила?»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Невільниця серця", Верона Дарк», після закриття браузера.
