Еміль Золя - Черево Парижа

— Як, ти ще тут? — вигукнула вона.

Та коли він повернувся йти, Ліза затримала його:

— Слухай, якщо я ще раз побачу тебе з цим паршивим дівчиськом Кадіною... Не заперечуй! Сьогодні вранці ви були разом у тельбушному ряду, ви дивились, як розбивають баранячі голови... Просто не розумію, як це такий гарний парубок може зв’язатися з цією повією, з цією вітрогонкою!.. Ну, йди скажи панові Гаварові, щоб зараз приходив, поки нікого нема.

Маржолен пішов присоромлений і похмурий, не відповівши й слова.

Красуня Ліза стояла за прилавком, трохи повернувши голову до ринку, а Флоран мовчки поглядав на неї, дивуючись з її вроди. Ще й досі він не розгледів як слід своєї невістки, бо зовсім не вмів розглядати жінок. Тепер йому видно було її з-за м’яса на прилавку. Перед нею лежали на білих порцелянових блюдах початі арльські та ліонські ковбаси, копчені язики, куски вареної просоленої свинини та свиняча голова, залита желе; стояла відкрита банка з дрібно нарізаною свининою, смаженою на салі, і коробка сардинок, з-під кришки якої видно було прованську олію. Далі, праворуч і ліворуч, на полицях були розкладені кружала свинячого паштету і стояли блюда з холодцем, звичайна шинка блідорожевого кольору і шинка йоркська з кривавим м’ясом під товстим шаром сала. Були ще тут блюда і круглі, і овальні з нашпигованими язиками, з трюфельним холодцем, фаршированою свинячою головою з фісташками; коло Лізи, якраз під рукою, виставлялася нашпигована телятина, а в жовтеньких мисочках — паштет з гусячої печінки і паштет із зайця. Гавар забарився, господиня тимчасом прибрала грудинку з краю прилавка на маленьку мармурову гірку, поставила рівніше банку із смальцем та банку з салом з-під печені, повитирала чашки мельхіорових терезів, помацала рукою металеву шафку, де вистигав лист. Потім мовчки відвернулась і почала дивитися в глиб ринку. Від м’яса йшов приємний запах; здавалось, що обважніла в цій ситій обстановці молода жінка сп’яніла від пахощів трюфелів. Сьогодні вона сяяла надзвичайною свіжістю. Білизна її фартуха та нарукавників наче продовжувала білизну блюд і досягала пухкої шиї й рожевих щік, на яких повторювались ніжні тони шинки та бліда прозорість сала. Флоран бентежився, приглядаючись до невістки його охопила невиразна тривога перед цією огрядною постаттю; тоді він почав крадькома придивлятися до Лізи в дзеркалах, що сяяли на стінах крамниці; він бачив її навіть на стелі вниз головою, з тугою зачіскою, з маленькими, зализаними на скроні бандо. То була ціла юрба Ліз з широкими плечима, товстими руками, випнутими грудьми, такими невиразними і могутніми, що вони навіть не збуджували ніякої похітливої думки і більше скидались на живіт. Флоран задивився на її профіль, що відбивався в дзеркалі коло нього, між двома половинами свинячої туші. Вздовж мармурових стін і дзеркал на перекладинах з гаками висіли свинячі туші і куски сала. І профіль Лізи, з її дебелою шиєю, округлими формами і випнутим бюстом здавався серед усього цього сала та сирого м’яса зображенням огрядної королеви, що аж розпливалася від повноти. Потім красуня-ковбасниця нахилилась, ласкаво посміхаючись до двох золотих рибок, що невтомно плавали в акваріумі на вітрині вікна.

Увійшов Гавар і подався просто на кухню покликати Кеню. Потім сів боком на маленький мармуровий столик, залишивши Флоранові стілець. Ліза сиділа за прилавком, а Кеню притулився до розрубаної свинячої туші. Нарешті Гавар сповістив, що знайшов «вигнанцеві» посаду, що вони досхочу посміються з цього, а уряд спіймає облизня.

Та він одразу ж замовк, побачивши, що в ковбасну входить мадмуазель Саже, яка відчинила двері, помітивши ще з вулиці, що в Кеню-Граделів зібралась якась компанія. Це була маленька бабуся в злинялому платті, з незмінним чорним кошиком у руці, в чорному капелюшку без стрічок, що кидав похмуру тінь на її бліде обличчя. Вона вклонилася чоловікам і в’їдливо посміхнулась до Лізи. Саже була знайома Кеню-Граделів; вона й досі мешкала в тому самому будинку на вулиці Пірует, де поселилася сорок років тому, живучи, мабуть, на маленьку ренту, про яку вона ніколи й не згадувала. Правда, одного разу мадмуазель Саже згадала про Шербург, додавши, що там її батьківщина. Та більше нічого про неї не знали. Вона говорила тільки про інших, знаючи геть усе, навіть скільки хто віддає сорочок щомісяця до пральні. Звичка сунути носа в чужі справи призводила до того, що стара підслухувала під дверима і розпечатувала чужі листи . Її язика боялись від вулиці Сен-Дені до вулиці Жан-Жака Руссо і від вулиці Сент-Оноре до вулиці Моконсейль. Цілісінький день мадмуазель Саже сновигала з своїм чорним кошиком, удаючи, наче купує провізію, а насправді нічого не купуючи, тільки переносячи новини, стежачи за найменшими подіями, і в її голові поступово складалась повна історія будинків, поверхів та мешканців кварталу. Кеню був переконаний, що це вона поширила чутку, наче старий Градель помер на дошці, де рубають начинку; відтоді він її зненавидів. А вона справді знала все про дядечка Граделя і подружжя Кеню; вона їх розбирала по кісточках, переминала на зубах і «знала їх, як облуплених». І все ж протягом останніх двох тижнів Саже була збита з пантелику приїздом Флорана; її просто лихоманка трясла від цікавості. Вона майже захворювала, коли в її відомостях траплялася прогалина.

Тимчасом стара готова була заприсягтися, що десь уже бачила цього цибатого довганя.

Мадмуазель Саже підійшла до прилавка і, розглядаючи одне по одному блюда, промовляла тоненьким голоском:

— Навіть не знаю, що його їсти. Як настає час обідати, то я, наче грішна душа, блукаю по крамницях,.. Така біда, в мене зовсім зник апетит... Чи не залишилось у вас котлет у сухариках, мадам Кеню?

І, не чекаючи відповіді, вона трохи підняла одну з покришок мельхіорової шафки. Там лежали кров’яні ковбаси, сосиски і ковбаси з печінки. Лист уже давно вистиг, на ньому залишилася тільки одна звичайна ковбаса.

— Подивіться з другого боку, мадмуазель Саже,— відповіла ковбасниця.— Здається, там знайдеться для вас котлетка.

— Та ні, мені вже перехотілось,— пробурмотіла стара, сунувши однак свого носа під другу покришку.— В мене з’явилось було таке бажання, та, знаєте, ввечері їсти биті котлети важко для шлунка... Я взяла б краще чогось такого, що не треба буде навіть розігрівати.

Вона повернулась до Флорана, розглядаючи його, потім подивилась на Гавара, який кінчиками пальців вистукував відбій по мармуровому столу. Мадмуазель Саже усмішкою заохочувала їх продовжувати розмову.

— Може, ви візьмете кусочок солоної свинини? —