Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

Я не знала, як реагувати на це. Я все ще не була впевнена, чи все це реальність, чи я просто перебувала під якимось чаклунським впливом, який не дала б собі навіть чітко усвідомити. Але було щось у тому, як він говорив, і як кожне слово трималося на його губах, що змусило мене сумніватись у своїх сумнівах.

— Чому ти розмовляєш зараз, а раніше мовчав? — запитала я, нахмурившись. — І що це за дивний інструмент, що створює таку чарівну музику?

 Щось у його поведінці змінилося, і це мене дивувало, навіть тривожило десь на закутках душі.

— Така моя кара, — його голос звучав тихо, як шелест старих листків, — бути самотнім, непомітним, загубленим у світі, де ніхто не чує. А це, — він вказав на інструмент, — окарина, я не пам’ятаю, звідки знаю цю мелодію.

Я мимоволі затримала подих.

— Але чому ти здаєшся реальним, але я відчуваю, що це не так? — в моєму голосі з’явилася іронія.

Він злегка нахилив голову, його очі заблищали, і голос став інакшим — тонким, як нитка світла, що пробивається крізь темряву.

— Це все в твоїх снах, — прошепотів він, його слова звучали як ніжний подих вітру, що минає тебе, не залишаючи слідів. — Ось подумай про шоколадний фонтан.

Моє серце прискорилось, і я не могла не здивуватись його словам. Я здивовано підняла брови, намагаючись зрозуміти його.

— Шоколадний фонтан? — повторила я, хоча не могла стримати усмішки. — Я думала, що духи тільки про мелодії та таємниці, а не про солодощі.

— Уяви! — знову повторив він.

Я зосередилася і згадала ту яскраву картину з ярмарку, де я вперше побачила шоколадний фонтан. У моїй пам'яті він з’являвся у всіх своїх деталях: стовпи густого, темного шоколаду, що безперервно течуть, мерехтливе світло від вогників навколо… Ті миті були настільки живими, що майже на мить я відчула себе знову там. Відкривши очі, я побачила, як позаду нас, повільно проявляючись, з’являється цей самий шоколадний фонтан, точнісінько такий, яким я його пам’ятала.

— Неймовірно! — вигукнула я, не стримуючи захоплення, не вірячи своїм очам.

— Звичайно, це ж твій сон, — посміхнувся він, і його голос звучав так, наче він був частиною цього магічного світу.

Я підвелася, наче не вагаючись, і підбігла до фонтана. Моя рука, тремтячи від хвилювання, спробувала впіймати цей солодкий потік, і я не змогла втриматися від того, щоб не скуштувати його. Тепло та ніжний смак шоколаду заповнили мої відчуття, і я відчула справжнє блаженство, поки нова думка не прорізала мої емоції.

— Отже, в реальності я сплю? — обережно промовила я, повертаючись до нього, серце раптово стиснулося від неспокою.

— Так! — відповів він, і його голос був ясним та спокійним, що ще більше викликало тривогу в моїй душі.

— Пробуди мене негайно! — вигукнула я, відчуваючи, як паніка заповнює мене. — Це небезпечно! Лісок прийде, а я буду беззахисна!

Мій відчай, ця безвихідь, що переповнювала мене, стала справжнім полум’ям, що душило моє серце. Як я могла залишитися тут?

— Він тобі зараз не нашкодить! — сказав він з неймовірною впевненістю, підходячи до мене, і зупинився напроти, майже настільки близько, що я могла відчути тепло його присутності, тепло якого в реальності не існувало.

Я глянула на нього, запитуючи поглядом. Його слова не влаштовували мене, вони не могли заспокоїти мій страх.

— Звідки тобі знати? — спитала я, з недовірою.