Елісса Фенікс - Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Катя й Аріан ступили в темний храм, і двері за ними зачинилися з глухим скреготом. Повітря було насичене вогкістю, древнім пилом і… чимось іншим, важким і невидимим. Відчуття, що їх хтось спостерігає, не залишало Катю ні на мить.
– Це місце… здається живим, – прошепотіла вона, стискаючи пальці в кулаки.
Аріан уважно оглянув залу.
– Тут залишилася давня магія. Вона спить, але ми її розбудили.
Катя перевела подих, намагаючись приборкати страх. Височенні колони здавалося зливалися з темрявою, фрески на стінах розповідали історії давно забутих богів, а в підлозі виднілися тріщини, наче саме каміння колись тряслося від жаху.
І тоді…
Щось заворушилося.
Спочатку це був легкий подих вітру, що пробіг уздовж їхніх спин, потім ледь чутний шепіт, а потім – голоси.
Катя мимоволі напружилася.
– Ти це чуєш?
Аріан стиснув її зап’ястя.
– Не реагуй. Це може бути пастка.
Але голоси вже набули форми.
"Допоможіть… Він прийшов за нами… Тікайте…"
Перед ними виникли тіні. Вони були прозорими, ніби складеними з диму, але Катя бачила їхні риси – це були жінки. П’ятеро дівчат.
Катя затримала дихання.
– Це… вони?
Аріан глянув на привидів, його погляд був напруженим.
– Попередні наречені.
Примари хитнулися, їхні вуста відкривалися, але голоси були лише шепотом у вітрі.
Катя ступила вперед.
– Що сталося з вами?
Тіні здригнулися, і одна з них, та, що здавалася наймолодшою, підняла руку. Її пальці тремтіли, ніби вона силкувалася вказати на щось…
І раптом усі примари різко здригнулися.
Їхні обличчя спотворив жах.
"Він знає, що ви тут… Тікайте!"
У той самий момент храм здригнувся. Стіни затремтіли, повітря стало важким, ніби згустилося навколо, і з глибини зали почало підніматися щось чорне.
Спочатку це був просто туман – густий, липкий, що ковзав по підлозі, мов змії. Потім він почав підійматися вище, набуваючи химерних форм, поки нарешті не перетворився на щось величезне, зловісне.
Дві сліпучі червоні точки запалали в його глибинах – очі.
Катя відчула, як всередині все стискається.
Це була не просто магія.
Це було щось інше.
Стародавнє. Живе. І голодне.
– Аріане… – вона мимоволі потягнулася до його руки.
Він стояв нерухомо, його золоті очі вивчали істоту перед ними.
– Це не демон, – прошепотів він.
Катя вдихнула.
– Що це таке?
Чорна маса знову заворушилася, і тоді Катя почула його голос.
Це був не просто голос.
Це була буря зі стогонів, криків і шепоту.
– Ви не повинні були приходити сюди…
Катя відчула, як їй стає холодно. Справжній, пронизливий холод, ніби щось витягувало тепло з її тіла.
Вона відступила на крок.
– Що воно хоче?
Аріан знову взяв її за руку.
– Воно – частина прокляття.
Катя намагалася роздивитися хоч якісь риси у чорному мороці, але те, що стояло перед ними, було безформним. Лише тінь.
Але в ній жило щось жахливе.
– Його створили боги, – раптом зрозуміла вона.
Аріан кивнув.
– Але щось пішло не так.
Катя перевела подих.
– Воно говорить до нас… Це означає, що воно живе.
– Воно більше, ніж живе, – Аріан стиснув її пальці. – Воно чекає.
Катя відчула, як її серце калатає у грудях.
– Чекає на що?
Аріан мовчав.
А потім тінь заговорила знову.
– Чекаю… на неї.
Катя відчула, як у неї всередині все похололо.
"На мене?"
Вона не встигла навіть озирнутися, як чорна магія зрушила з місця.
І кинулася прямо на неї.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс», після закриття браузера.
