Елісса Фенікс - Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс

Глава 23. Клеймо прокляття

Чорна магія була швидкою. Надто швидкою.

Катя не встигла навіть закричати, як темрява з ревом ринула в неї, обплутуючи її руки, ноги, горло. Вона відчула, як щось холодне й тягуче просочується під шкіру, проникаючи глибше, зачіпаючи кожну клітину її тіла.

Вона задихнулася.

Світ затремтів, спалахнувши чорним і червоним.

– Катя! – голос Аріана пролунав здалеку, немов через воду.

Її свідомість розірвало на частини.

Вона бачила…

Вогонь.

Кров.

Крик жінки.

Перед нею з’явилося видіння: молода дівчина з довгим срібним волоссям стояла на колінах перед чорним вівтарем. Її очі, такі ж, як у Каті, палали сріблом.

– Боги, – прошепотіла вона, – не забирайте його… Будь ласка…

Але відповіді не було.

Лише тінь, яка огортала її тіло, стираючи її крик.

Катя здригнулася, коли в її душу врізався новий біль. Її руки обпекло, і вона відчула, як щось гаряче прорізається крізь шкіру.

Знак.

Її прокляли.

Видіння різко зникло, і Катя вирвалася назад у реальність.

Вона впала на коліна, важко дихаючи. Її руки тремтіли, але найгірше було не це.

На зап’ясті з’явився малюнок, витончений і химерний, схожий на печатку зі стародавніми рунами.

Аріан миттєво опустився поруч, його очі були напружені, тривожні.

– Катя… – він торкнувся її плеча.

Вона важко перевела подих, намагаючись подолати шок.

– Я бачила… Я бачила когось…

Аріан глянув на її руку, його золоті очі звузилися.

– Це… знак прокляття.

Катя здригнулася.

– Що це означає?

Аріан на мить затримався, перш ніж відповісти.

– Це означає, що ти – ключ.

Катя втупилася в нього.

– Ключ? До чого?

Аріан глянув на темряву, що почала розсіюватися навколо, ніби виконала свою місію.

– До розгадки всього цього.

Катя міцно стиснула кулаки, відчуваючи, як її серце калатає.

Вона не просто так опинилася в цьому світі.

І вона не просто так стала дружиною Повелителя Демонів.

Щось велике стояло за всім цим.

І тепер у неї на тілі був знак, що пов’язував її з цим прокляттям.

Катя сиділа на холодній кам’яній підлозі, намагаючись впорядкувати хаос у своїх думках. Її серце калатало, а зап'ястя з чорними символами пульсувало теплом. Аріан мовчки вдивлявся в дивний знак, що тепер красувався на її шкірі.

Він обережно торкнувся її руки, провів пальцями по вигнутих лініях символу.

– Я бачив подібні знаки раніше… – промовив він нарешті.

– Де? – Катя ковтнула, її голос лунав занадто слабко.

– У храмі Древніх Богів.

Катя не встигла нічого запитати, як він продовжив:

– Але це… не просто прокляття. – Його голос став напруженим. – Це печать, що прив’язує тебе до когось або чогось дуже стародавнього.

Катя відчула, як у ній зростає холодна паніка.

– Тобто я пов’язана з тим, хто це наклав?

– Саме так, – Аріан зустрівся з нею поглядом. – І я починаю думати, що ця історія почалася ще до твого народження… Катя.

Від почутого вона ледь не пропустила удар серця.

Катя.

Він назвав її Катя.

Ні, цього не могло бути. Він не міг знати її справжнього імені.

Катя різко звела на нього очі.

– Що ти тільки-но сказав?

Аріан витримав її погляд. У його золотих очах не було жодного сумніву.

– Я сказав твоє ім’я. Твоє справжнє ім’я.

Катя ледь помітно здригнулася.

– Але… ти не міг його знати.

– А я знаю, – тихо, але твердо відповів він. – Знав ще відтоді, як між нами встановився зв’язок. Але тільки зараз зрозумів, що ти не просто інша… Ти не з цього світу, правда?

Її дихання збилося.

– Що ти… несеш…

– Катя, не треба. – Його голос став м’якшим. – Я відчуваю це. Відчуваю тебе. Ти… чужа для цього світу.

Катя мовчала, не знаючи, що сказати.

Її таємниця, яку вона так відчайдушно намагалася приховати, тільки-но розкрилася. І тепер Аріан знав.

Але найгірше було попереду.

Бо якщо він здогадався… то хто ще міг запідозрити правду?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍