Рубен Гримар - Світозар Відроджений. Том 1, Рубен Гримар

Вона заплющила очі й повільно вдихнула.

Рівномірне дихання наповнювало тіло теплом. Кожен вдих ніби вимивав із її свідомості сумніви, а кожен видих — залишав лише чисту, холодну рішучість. Навколо не було нічого, окрім м’якого шелесту штор, які колихалися від легкого вітерця.

Сяйво енергії почало огортати її тіло, тонке й ледь помітне. Спершу слабке, мов перші промені світанку, воно поступово набирало сили. Це була її культивація — її спосіб тримати все під контролем, навіть тоді, коли здавалося, що світ навколо може обрушитися.

Але в найглибшій точці спокою, де її тіло мало би злитися з енергією світу, щось перешкоджало. Глибоко всередині її серця тріпотіло маленьке полум’я — тривога. Воно було тихим, але впертим.

"Чи не занадто далеко я зайшла?" — ця думка промайнула, але вона миттєво змусила себе відкинути її.

Богдана глибше занурилася у дихання, намагаючись заглушити ці голоси. Її обличчя стало спокійним, майже відчуженим, але всередині, у темних куточках душі, залишився відгомін страху, якого вона не могла позбутися.

Останній вдих був довгим і глибоким, останній видих — майже полегшеним.

Її очі залишалися заплющеними, але її свідомість пронизала чітка, ясна думка:

"Турнір. Ось де я стану вільною. Потрібно лише дочекатися моменту."

Вона відкрила очі, дивлячись у сутінкове небо, яке пробивалося крізь вікно. Зірки починали слабко мерехтіти, мов натякаючи, що її шлях до свободи буде довгим і нелегким.