Юліана Чава - Нескорене серце: принцеса Ютен-Дора, Юліана Чава

– Але я можу чаклувати! – я перебила її.

– Ох, яка ж свята наївність! Щоб ніхто з чарівників не відчув і не запідозрив, що в тобі немає ні крихти магії, я наділила тебе частиною свого дару, – відьма знову шокувала мене відповіддю, а потім продовжила свою розповідь: – У мене все було сплановане наперед. Чи ти думала, що ота книга з рунами просто так з’явилася у твоєму світі? Я послала її туди ментальною силою, якою максимум можна перенести дрібний предмет. Ти повинна була опинитися тут, у моєму замку, але щось сталося із перенесенням, і тебе затягло аж до Дакоджи. Довелося викрасти справжню принцесу Ешлі, коли король зустрівся з тобою, а те, що ти, на диво, з нею, як дві краплі води, лише було мені на руку. І тепер настав час… – Королева Ценізія закінчила свою розповідь, і, поки вона копирсалась у срібній скрині, що стояла на столі, запала тиша. Але, згодом, вона знову заговорила: – Не хвилюйся, тебе ніхто не прийде рятувати. Я зранку повернула справжню принцесу Ешлі до палацу, а тебе телепортувала сюди. Ніхто навіть і не здогадається про підміну принцес. А, окрім того, навіть, якщо б дізналися? Чи рятував би тебе хто-небудь? Та кому ти потрібна! Для мене цінні лише твоє серце і душа, а для королівської сім’ї ти – ніхто, і ніколи не станеш кимось. Тебе ніхто не врятує.

Королева відьом дістала зі скриньки якийсь скляний флакончик з перламутровою ліловою рідиною, що яскріла і, як мені здалось, вібрувала у тій пляшечці. Ценізія відкрутила кришечку і поклала її на стіл, повільно підійшла до мене.

– То що, дівчинко з іншого світу, можливо, в тебе є останнє бажання? – промовила вона, а потім розсміялася. Але Ценізія мала рацію, було те, що я хотіла б загадати. Точніше, побачити востаннє. Смарагдові вогники-очі Джульєна і його ніжну загадкову усмішку, що прикрашала його обличчя і робила його ще більш харизматичним. Невже, він не здогадається, що та Ешлі – не я? Але ж він прийде лише ввечері, а зараз, напевно, ще якось далеко до вечора. А Джессі? Вона ж, безперечно, впізнає свою сестру! А як же я? Ось так, без власної волі мені потрапити у чарівний світ і загинути від руки якоїсь ненормальної відьми? Ну, не можу я просто зараз тутечки померти! Але в очах відьми немає жодного шансу, що вона може відпустити, ба більше, її насмішкувата недобра посмішка набула ще контрастнішого переможного відтінку. – Не маєш бажання? Ось і добре, все одно воно не здійснилося б, – відьма розпливлася в посмішці ще більше і підставила флакончик з ліловою речовиною до моєї шиї. – Через долю секунди ти будеш мертва. Це твій останній подих.

«Це мій останній подих» – подумала я. Пручатися марно, я зв’язана занадто міцно, а Ценізія – занадто близько. Ось мій кінець – моя смерть. Не всім людям дано прожити до глибокої сивої старості, правда ж? Наприклад, мені… Моє серце стислося від передчуття, і я заплющила очі.