Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

Але я в цьому сумніваюся. Я витратила роки на вивчення всіх відомих людству трав. Якщо я не знаю про неї, то можу з упевненістю сказати, що ніхто про неї не знає.

- Для чого вона використовується? - я обходжу рослину, розглядаючи її з усіх боків.

- Листя використовують у багатьох протиотрутах, для підвищення потенції. Сік цієї рослини практично блискавично всмоктується в кров. Але найцікавіше в ньому - це кора. З її допомогою можна сповільнити серце людини майже до нуля - ніхто навіть не здогадається, що людина, яка випила відвар із кори сердечника, жива.

- Якщо він уповільнює серцебиття, то готова посперечатися, він уповільнює і поширення отрути.

Він киває, підтверджуючи мої підозри.

- Кажуть, його квіти можна використовувати і для відновлення спогадів... але це мало кому вдавалося застосувати.

- Чому?

- Це радше чутки, ніж щось достовірне. У нас навіть є таке старе прислів'я - Квітка сердечника пам'ятає навіть те, що не пам'ятає ніхто. Хоча ніхто й не знає, звідки взялася ця приказка, - Оук знизує плечима. - Річ у тім, що ніхто з живих не бачив, як цвіте ця рослина.

- Чому?

- Просто тому, що вона дуже рідко зацвітає. У нас є ще одна приказка - Той, до кого потягнеться квітка сердечника, незабаром пізнає велике кохання. Я експериментував з іншими частинами рослини, але так і не зміг знайти спосіб відновити забуте.

- Зрозуміло, - я простягаю руку і легенько торкаюся гладкого листя сердечника. Неясне відчуття ностальгії переповнює мене.

Заплющую очі.

Я відчуваю навколо себе землю, вологу й сиру. Я бачу обриси жінки в короні з листя. Її руки обіймають мене - у цих обіймах почуваєшся надзвичайно затишно, безпечно. Потім - темрява. Я похована. Я занурююся все глибше і глибше, а земля наді мною зсувається, ущільнюється, твердне.

Це не мої спогади, чужі, але зберігаються десь усередині мене. Вони немов видіння пропливають у моїй свідомості, залишаючи після себе відчуття незабутнього дотику чогось близького, рідного.

Потім відчуття змінюються. Мені здається, що мене смикають за нервові закінчення, немов тягнуть щось із мене. І це неприємно, навіть - болісно. Дуже некомфортне відчуття.

Я відсмикую руку і розплющую очі, чую чи то зітхання, чи то стогін Оука. На тому місці, де моя рука торкалася листа сердечника, бачу два потовщення. Вони витягуються, тягнуться до мене. Через кілька секунд із цих відростків проростають два бутони.

Я притискаю руку до грудей, злякано дивлюся то на Оука, то на бутони. Ми майже не дихаємо, ні вітру, ні протягу в оранжереї немає, але бутони здригаються, навіть - дрібно тремтять.