Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

— Чому ти опинився в поліції? — запитала мама та подивилась на мене.

— Затримали за перевищення швидкості — сказав я.

— Ну чому ж зупинився? Договорюй до кінця — тато подивився на мене суворо. Я зітхнув та подивився на маму.

— Мене затримали за перевищення швидкості, бо ми влаштували з друзями перегони.

— У нього забрали водійське посвідчення та машина на штрафмайданчику. Буде знати як в перегонах брати участь!

— А, що краще сидіти в кімнаті та вчити книги на пам’ять?!

— Саме так! Бо ти зовсім від рук відбився! Жодної нормальної оцінки за цей місяць на семінарах не отримав! Я говорив з деканом, він мені все розповів як ти відвідуєш лекції, як відповідаєш на семінарах. Та у тебе навіть жодної четвірки немає!

— Ну, я не можу досконало все знати. Все не запам’ятаєш.

— Треба старатися! І сидіти за книгою довше, бо за п’ять хвилин нічого не вивчиш.

— Що? Ти слідкуєш як я готуюсь до пар?!

— Саме так! Так, з завтрашнього дня у тебе нічого окрім навчання не буде. Про перегони забудь, хоча вони тобі в найближчі місяці й не світять. Про друзів теж забудь. Із Зоряною теж зустрічатися не будеш. Підбиваєш її на пригоди, яких їй до речі зовсім не треба!

— Що ще мені заборониш?! — не витримав я та крикнув, що мама аж підскочила. Батько на мене подивився, а після вдарив кулаком стіл.

— Я тебе під домашній арешт посаджу!

— Хах. Не вийде. Я завтра переїду до гуртожитку! І там контролювати мене ти аж ніяк не зможеш! — крикнув я та посміхнувся. А тато навіть й слова не зміг сказати, бо ж розуміє, що так воно і є.

— Ну, що ж подивимось на скільки тебе вистачить в тих умовах жити! Там не буде у тебе своєї кімнати, сніданку, обіду та вечері також. Треба буде самому готувати! Та й сусіди можуть бути не привітні — тато теж посміхнувся.

— Що ти маєш на увазі? — з непорозумінням запитав я.

— А, цього я тобі не скажу. Переїдеш, сам дізнаєшся.

Я сиджу на лавці в аудиторії та вперше взяв файл, в якому лежить наша робота. Подивившись на титульну сторінку, я оторопів. Бо тема у нас “Діалектизми в українській мові”. Ем... Я навіть боюсь перегортати сторінки, адже не уявляю що може там бути написане. Та мені довелось це зробити. Я почав читати, очі на лоб полізли. Слова... вони такі не зрозумілі. Наче українські, але зовсім не зрозумілі.

В аудиторію зайшов викладач. Він роздивився аудиторію, а тільки тоді підійшов до столу та поставив на нього свою сумку. 

— Доброго ранку, сьогодні пара у нас проходитиме зі здачею робіт, які ви робили у парі. Першими представлятимуть свою роботу... — викладач подивився на якийсь папірець, можливо там написані імена — Загородній Давид та Лашкевич Діана — я роздивився аудиторію, а цієї дівчини немає. Її немає? Як це? Що ж я робитиму? Вона досконало знає свою роботу, то ж де вона? — ви є в аудиторії?

— Я є, але моєї напарниці немає.

— Ну, що ж чекати її ми не будемо. Тому виходьте до кафедри та представляйте вашу роботу — я вийшов до кафедри — яка у вас тема?

— “Діалектизми в українській мові”.

— Цікава тема. Я сподіваюсь у вас два екземпляри роботи, адже перший ви повинні дати мені.

— У мене лише один.

— Тоді, я сподіваюсь ви досконало знаєте свою роботу. Дайте мені свою доповідь та розповідайте. Почніть з визначення.

— Ем... діалектизми — це слова.... — я не міг підібрати потрібних слів аби продовжити доповідь. Викладач тим часом роздивився всі сторінки нашої роботи.

— Тема цікава, робота зроблена на відмінно, тоді чому ви не можете й двох слів зв’язати?

— Тому, що він її не робив — почувся голос дівчини з аудиторії. Я зрозумів, хто саме це сказав тому подивився на Надю. А саме подружку Діани.

— Перепрошую, хто це сказав? — Надя підняла руку — ви маєте на увазі, що цю роботу робила тільки Діана Лашкевич?

— Так.

— Це не правда — раптом сказав я, але знав, що це казати було не треба. Воно якось само собою вийшло... захисна реакція, чи що?

— Загородній, сідайте на місце. Оцінку я вам не поставлю аж ніяк. Ви принесли мені не свою роботу. І не важливо, що на титульній сторінці написано ваше ім’я. Але перекажіть своїй напарниці, що не дивлячись на те, що її не було на парі вона все ж отримує оцінку чотири бали. Бо робота виконана на відмінно.

Я пішов на своє місце, роботу звісно забрав викладач. Проходячи повз Наді та якогось хлопця, не пам’ятаю імена всіх студентів нашої групи. Я почув сміх.

— Чого шкіритесь?

— Треба було робити роботу разом — сказав хлопець — а так отримав на що заслужив — вони не переставали сміятись. А у мене виникло бажання когось вдарити та стримався, бо ж я на парі. Тому, щоб не наробити дурниць, я зібрав речі, які лежали на парті та швидко вийшов з аудиторії, а після швидко пішов на вихід з будівлі. Мені треба подихати свіжим повітрям та заспокоїтись. Кулею вилетів на двір та набрав номер Зоряни. Сподіваючись на те, що ми зустрінемось з нею.