Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

lang="uk-UA">Гєна сів і витер піт з чола. А Ваня так і стояв, спираючись на підвіконня й склавши руки на грудях. Йому було нічого протиставити цьому плану. Ані слова. Господи, що ж сказати дружині? А мамі? Господи, а мамі! Директор насолодився цим ефектом, підвівся й скомандував одягатися — їм ще їхати на Лук’янівку через все місто. 

* 

У машині Трушин спершу дістав пробник якогось парфуму й оновив і без того стійкий запах. За його розумінням, від чоловіка мало пахнути сильно й здалеку. Ваня опустив скло й сумно втупився поглядом у вулицю. Гєна заховав пробник у бардачок і, відчувши настрій підопічного, раптом видав другу дозу концертного наркотику: 

— У нас єщьо одна работа может бить. 

— Теж дитячий день народження? 

— Нє. На той недєлє Дєнь сєла дєто под Черкасамі. Там вродє довибори. 

— А шо за кандидат? Знову салоїд якийсь місцевий, за мір во всьом мірє? 

У них кілька разів траплялися конфлікти, коли на місці з’ясовувалося, що замовник балотується від вати, тому директор усміхнувся на випередження: 

— Нє бздо. Нормальний с віду пацан… І ето, там твой Жадан любімий будєт виступать. 

— Ух ти, — настрій знову гойднувся по осі нагору — значить, кандидат проукраїнський, можна не хвилюватися хоч за це. — Це теж через Лапу зайшло? 

— Нє. Ето по моїм. Та і нє дьоргайся ти по Лапє. Тєбє ж єйо єбать із состраданія нє надо! Просто за ручку взять і сфоторафіроваться красіво. Я їх на кішкі какіє-то развєду, может, очкі какіє-нібудь отмутім. Забудєм отдать, ха! 

— Стидно. 

— Чєго тєбє стидно? Я от, вєрішь, за лаве кого угодно взял би за руку. Хоть тебя! Та, бля, я вот с етім бомжом под ручку вєсь Крєщатік прошел би за такой расклад! 

Трушин посигналив сивому алкашу, який повільно шкандибав перед ними пішоходним переходом. Бомж сіпнувся й почав щось кричати. Тоді директор обминув його, й поїхали далі. 

Радість від потенційного концерту минула швидко — Ваня сидів й намагався скласти в голові розмову з дружиною. Як він їй пояснить цей піар-роман і чи не розпадеться остаточно їхній шлюб? Коли в кіно показували любов між давно одруженими людьми, все якось було солодко і неправдиво — цьомки, «коханий», «кохана», червоне вино у високих бокалах увечері. 

Нічого подібного Ваня вже не відчував. Але й здаватися не хотів, щось досі тримало — може, просто звичка, а може, і борги, які він ще не сплатив, недолюбивши й недодавши жодного вагомого матеріального пункту з їхнього родинного життєвого плану. 

— Та пошла ти нахуй, — раптом закричав директор, і Ваня аж здригнувся з переляку. Як з’ясувалося, це Гєна вилаяв тьотю Фросю, як він називав жіночий голос в gps-додатку в телефоні — той укотре перепланував маршрут й тепер вів їх через новий міст. Їхати було ще довго, й тому Трушин вирішив чимось зайняти клієнта: 

— Шо ти штангєнциркуль повєсіл? Давай поздравім заказчіков с дньом рождєнія. Он у мєня в барсєтке глянь, я запісал. 

Це теж був директорський винахід: прізвища всіх замовників концертів він нотував, Іра Трушина знаходила їх у соцмережах й складала список з днями народження. А якщо замовники заможні, то й з днями народження їхніх дітей — ті любили талант-шоу, тож працювати на дитячих вечірках доводилося часто. 

Отже, Ваня мав телефонувати й вітати. А перед Новим роком і 8 березня записувати ще й персональні відеопривітання, сподіваючись на те, що кожен із замовників хизуватиметься перед друзями, а в заможних людей і друзі заможні. А вони всі хто? Правильно, потенційні замовники. 

Ваня знайшов у барсетці директора аркуш, на якому акуратним почерком Іри було написано два номери та імена іменинників. Набрав обох, нагадав, хто він, привітав, побажав щастячка зі здоров’ячком і видихнув. Відпрацював. Здається, проста розмова, ще й інвестиція у власну роботу, але чого ж вона так виснажує? 

Виграв рівень, обійшовши супротивника з кількома платними рослинами, та чомусь не легшало. З неба за ранок дві роботи впало місячною нормою грошових опадів, а він знову сумує. От чому так? Точніше, навпаки — чому з ним завжди все не так? 

На білборді, біля якого вони тягнулися до виїзду на міст, усміхнена дівчинка років десяти обіймала тенісну ракетку, а літери закликали телефонувати просто зараз й отримувати в подарунок для своєї дитини перше безплатне тренування на якихось модних нових кортах. 

В інституті Ваня трохи пограв у теніс й швидко полюбив цей вид спорту — щось у ньому буле таке біле й благородне, що терміново хотілося долучитися і в жодному разі не кидати. Коли повернувся додому, то збирався купити собі хорошу ракетку й ходити на корт у парку Чайковського, та якось не складалося. Потім мріяв про те, щоби пограти в Києві, й навіть просив у Гєни вирішити це якимось бартером… 

— Пам’ятаєш, я просив тебе пробити теніс? — спитав він, відірвавши директора від вивчання об’їзних маршрутів через якийсь інший міст. 

— Шо? — удав нерозуміння Трушин, але все він зрозумів, просто тягне час, вигадуючи причину, чому в нього це не вийшло. 

— Я просив домовитися бартером про теніс. Великий теніс. 

— От вечером сам у Лапи і спросіш, вдруг она тоже хочет — теніс, юбочкі. Двоїх пристроіть будєт лєгче. 

Погляд Гєни ковзнув трохи нижче, й директор вжалив там, де Ваня цього не очікував. 

— Жаль, шо с зубамі бартер тада нє склєілся. А тєпєрь уже нікого і нє развєдьош на халяву. 

 

«Падло. Як же ви заїбали всі ставити на мені хрест», — подумав Ваня, стулив рота й повернувся до гри, в якій не треба було співіснувати з гидкими зомбі, слухати їхні думки, повчання і чужі пісні. Де можна було просто вбивати всіх, хто тобі заважає йти далі. 

* 

Іра-адміністраторка зателефонувала двічі — спершу нагадала, що чекають, а вдруге перепитала, чи він вдягнутий так само, як і вчора, — інакше монтажно все не склеїться. Ваня не подумав про такі тонкощі, але удав професіонала, який, природно, вдягнувся у вчорашнє — ще один плюс обмеженого гардеробу. 

Вони спізнилися хвилин на двадцять й одразу побачили свою групу — ті готувалися знімати «заход» героїв на територію моргу. Віталій курив неподалік, а манірний гример працював із Тонею. Ваня привітався й підійшов чекати своєї черги на грим. Здивувався, бо сьогодні сестра загиблого була зовсім інакшою — дорослішою та симпатичнішою. 

Та де там — виявляється, вона була просто красивою! Антоніна мала великі очі, а коротка зачіска піксі (чи як там це називається) їй дуже личила. Якщо вчора вона була схожа на заплакану перелякану студентку, то сьогодні це вже