Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

У гірський маєток Тешеб прибув раніше за інших, ще до світанку. Попросив слуг не турбуватися і вдати, що його тут немає. 

Він безцільно поблукав величезним темним будинком, а ледве у вікна бризнув білястий світанок, осідлав коня і помчав у підморожену легкою стужою долину. У горах ще подекуди не зійшов сніг.

Тешеб із задоволенням підставляв обличчя вітру. Розмірний галоп не заважав його роздумам. Він думав не тільки про Гайю, він думав про всіх тих дівчат, що діставалися йому за обрядом травневих вогнів. 

Багатьох із них він уже й не пам'ятав –  їхні обличчя, навіть найпрекрасніші, забрав  безжальний час. 

Тешеб  не знав і ніколи не хотів знати, що сталося  з ними після. Хтось подобався йому більше, хтось менше, були й такі, яких він відпускав з легким жалем.

Тешеб не кожній дозволяв торкатися себе, вже давно уникав він дуже ніжних і відвертих дотиків, а сам обряд:  пестощі і поцілунки виконував машинально, без зайвих емоцій. Він звик до освідчень в коханні, гірких сльоз і гарячих стогонів.

Якоїсь миті Гайя здалася йому особливою, але зараз, обтрушуючи світле волосся від дощових крапель, що летіли  з неба, він казав собі, що, швидше за все, забуде про неї, як і про інших. Може, на це знадобиться не кілька годин, а кілька днів, але все ж таки він забуде про неї. Бо  так необхідно.

Коли повернувся до стайні, там уже зібралася решта.

– Чого так рано? –  весело запитав Сін, ляснувши його по плечу, – Дівча виявилося нікудишнім?

– Ні, відпочиває. Ніч була надто втомлива.

– То дівчинка гарна? – запитав Вілмор, згодовуючи ласощі своєму жеребцеві.

– Непогана, – байдуже кивнув Тешеб.

– Міняємося? – спитав Сін, – Я вчора, ото, з Івером помінявся, сьогодні, думав, з тобою... Його русява гарна штучка ! Пристрасна!

– Та й твоя звивалася і дряпалася, немов грайливе кошеня, така м'яка, пухнаста, –  усміхнувся Івер, – я б з нею і другу ніч провів!

– Так міняємось? – знову запитав Сін.

–  Ні не хочу, – відповів Тешеб.

– Чому?

Тешеб непевно знизав плечима.

– Шкода! –  відгукнувся Вілмор, –  Я теж не проти потішитися з твоєю крихіткою. Така маленька, гарнесенька, мені вона відразу сподобалася!  Що в ній є таке…. чутливе…

–  Тому я залишу її собі, – спокійно відповів Тешеб.

–  Отакої… – потягнув Сін, – А раніше ми могли кілька разів за ніч помінятися. І нам розвага і дівчаткам – різноманітність!

– Якось трапилося, – задумливо сказав Дарил, – мені одна дівчина теж  так сподобалася, що ледве до наступної повні   її не залишив. Зараз, щоправда,  вже і  імені не зможу пригадати.

– Подібні думки швидко проходять,  –  вагомо сказав Вілмор, –  мені достатньо  двох хвилин, щоб їх позбутися.

– Так, вони швидкоплинні, але  інколи  – виникають…

– Нічого дивного, – посміхнувся Івер, – Молоді відьми такі чисті й солодкі, що часом у голові визрівають усілякі дивні ідеї...Дарил, а як твоя мала?

– Гаряча та податлива. На ранок вся розплавилася.

– Міняємося?

– Авжеж!

– От і добре! Вілмор  поміняється  з Сіном, а Тешеб нехай зітхає над своєю чарівницею, як її там…

– Гайя,  –  відповів Тешеб машинально.

Він розсідлав коня, ласкаво поплескав по вороному загривку. 

Далі про все подбають конюхи: витруть насухо його розпалене тіло, дадуть води і наповнять годівницю добірним вівсом.

Тешеб кивнув іншим і попрямував до виходу зі стайні.

– Да ти зав’яз, брате! – сказав Сін, наздогнавши його біля воріт, – Чи справді, такою  гарною  виявилася, чи ти загорівся ніжними почуттями, бо вона – остання?

– Не знаю.

– То може передумаєш і    віддаш її комусь на цю ніч?

– Не передумаю… Вона бачила мене, ми з нею говорили, тож я не можу нікому її віддати…

–  Послухай, Тешебе, давай краще я сьогодні піду замість тебе... Дівчинка не помітить підміни. Заморочу їй голову чарами.

– Ні. Я почав, я й закінчу.

– У тебе очі блищать, коли ти про неї говориш! – стурбовано зауважив Сін.

– Вона трохи здивувала мене.

– Чим?

– Я не хочу її брати, як решту.

– Тобто вона ще незаймана? Після двох ночей?

– Так.

–  Відпустиш її незайманою? – криво усміхнувся Сін.

– Ні! Я й так порушив із нею всі правила. Напевно, ти маєш рацію, і все це через те, що вона – остання.

– Вип'єш із нами? – змінюючи тему, запитав Сін.

– Ні. Краще зустрінемося після обряду.