Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

– Тобі сподобалося кольє? – спитав Тешеб, сідаючи поруч із нею на ліжко.

– Так, воно чудове! – відповіла Гайя, заплющуючи очі і продовжуючи повільно проводити гребінцем по волоссю.

–Ти любиш коштовне каміння?

– Не знаю.

– А які прикраси ти любиш?

– Знаєш, не даруй мені більше прикрас!

Він забрав з її рук гребінець.

– Не хочешь плати за кохання?

– Ти ж даруєш прикраси кожній, хто сюди потрапляє?

– Це частина ритуалу, – ухильно відповів Тешеб.

– Я розумію… – Гайя придушила зітхання, – Ти подарував мені дуже дорогу прикрасу.

– Це означає, що ти мені припала до душі…

–  А я тебе люблю!

–  Справді?

–  Дуже люблю!

Вона повернулася до нього із заплющеними очима.

– Поглянь на мене! – сказав Тешеб.

Вона повільно розплющила очі і з жадібністю, з захопленням вдивилася у його обличчя. Губи її затремтіли, а по щоках покотилися сльози.

– Дуже люблю! – пошепки повторила вона і, несподівано для самої себе, легенько штовхнула його на подушки.

Тешеб не заперечував.

Гайя провела допитливим язичком по його шиї, грудях, потім зі смішком скотила голову йому на живіт і, завмираючи від щастя, потерлася обличчям об тверді гарячі м'язи внизу.

Тешеб глухо, коротко застогнав, але зціпив зуби. Здається, маленька відьма нічого не помітила.

Затуманеними   очима  розглядав  він темно-золотий проділ у її волоссі, яке так привабливо сяяло  у  світлі свічок.

Думки про неї дошкуляли цілий день, викликаючи збудження, від якого зводило вилиці. Він бачив, як вона літала на мітлі навколо замку, як вітер тріпав пасма, що вибилося з коси. 

Але він зумів стримати муку бажання і дочекатися вечора. І тепер її тремтячий язичок і вологі губи повільно, з цікавістю досліджували кожну п'ядь його до крайності збудженого тіла.

Йому хотілося знову вдихнути її запах, відчути смак її губ, її теплого податливого тіла.

– Тобі подобається? – запитав він, міцно стискаючи її плече.

Вона завмерла на мить і відповіла:

– Дуже. Це так приємно. Я хочу всьому навчитися!

– Так,  подібна  наука може стати в нагоді.

Вона трохи підвела голову.

– Ні, – відповіла тихо, але твердо, – я нікого не збираюся цілувати, як тебе!

– Продовжуй! –  сказав Тешеб, ледь не грубо притискаючи її голову до свого паху…

Місяць, перемістившись у центр стелі, поливав зім'яту постіль потоками бурштинового світла.

Гайя відпочивала, лежачи на його грудях. Тешеб розсіяно ковзав долонею по її талії, вигину тонкого стегна і високо закинутій нозі. Він стримував знову наростаюче бажання, бо  побоювався вкрай замучити дівчинку.

Він знову не зачепив її, лише цілував так, що в неї не залишилося сил навіть кричати. Але завтра він довершить все, що повинен, і відправить її додому.

– Ти зараз підеш? – сонно запитала Гайя, інстинктивно підводячи стегно назустріч його руці.

– Так. Поспи трохи…

– Ти повернешся ввечері?

– Раніше. Я вирішив усе переінакшити. Ми проведемо разом і день, і ніч.

– Як чудово! –  пробурмотіла вона і тихенько потикалася обличчям йому в пахву, – я люблю тебе ...

–  Спи, Гайю. Сили тобі ще знадобляться.

Її волосся пахло, як витримане вино: тонко і пряно.

Відриватися від цього запаху не хотілося. Але він почув спокійне, тихе дихання і обережно поклав голову дівчини на подушку.