Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Декілька бічних ходів відокремлювалося від головного коридору, але Гайя рухалася прямо. Вона не керувала мітлою, та  наче сама знала, куди летіти. Звернула праворуч. В обличчя пахнуло прохолодним вітром, і за  мить, через вузьку бійницю в стіні, вона винеслася назовні.

Різко злетіла вгору, в сіре небо, зробила кілька запаморочливих віражів і, зависнувши вниз головою, озирнулася.

Замок розташовувався на невеликому пагорбі і був з усіх боків оточений дрімучим лісом. Далі виднілися якісь поля, тьмяно виблискувала за ними річка, і навколо більше нічого не було.

Вона піднялася під самісінькі хмари. Настільки високо молодим відьмам літати не дозволялося. Але хто її тут побачить? Чи краще не ризикувати? 

З незвички загуло у вухах і стиснуло скроні. Довелося опуститись.

Гайя покружляла над замковою вежею, розігнавши зграю каркаючих ворон. Цікаво, де Тешеб?

Направила мітлу до лісу, з насолодою наповнюючи груди свіжим вологим повітрям. Чи це не щастя? Зелені крони дерев оглушливо шелестіли під вітром, скрикували птахи, але не можна було розгледіти того, що діється внизу.

Гайя зосередилася, намагаючись визначити в якому боці Сушка, а в якому її родове обійстя, але не зуміла. Щос, непідвладне її розумінню, закривало огляд.

Ймовірно, що цей світ не належить людям. Сумнівно, щоб Боги  Повного Місяця жили поруч із людьми! Здається, вони взагалі не пов'язані межами простору та часу. А якщо запитати про це у Тешеба?

– Тешеб! – вимовила вона захоплено.

Від звуку його імені тіло охопила солодка знемога. Гайя пришпорила мітлу, немов норовистого скакуна, і полетіла до річки.

Але тут навперейми їй верхи на довгій електричній щітці винеслася рудоволоса відьма Веста.

– Літати тільки по околицях замку! – крикнула вона з легкою тривогою, роблячи рукою забороняючий жест, –  Наказ господаря!

– Мені просто хотілося подивитися, що тут довкола!

–   Це не обов'язково! Повертайся!

– Але ж у замку нудно!

Вона підняла мітлу, та не послухалася, уперлася щетиною в повітря і зупинилася, потім повільно повернулась і полетіла до замку.

– Добре, повертаюся! – з досадою вигукнула  Гайя.

– Читай краще книжки! – всміхнулася Веста і відвела  її до  бібліотеки з величезним каміном.

– Інтернет тут є? –  невдоволено запитала Гайя.

– Ні. Можу лише сказати, що це не той світ, до якого ти звикла. Скоро подадуть обід.

– Я їстиму на самоті?

– Якщо хочеш, складу тобі компанію. Всі твої бажання –  звичайно ті, які не суперечать наказам господаря –  я маю виконувати.

– Ні, краще візьму якусь книгу і поснідаю в кімнаті. Так можна?

–  Звісно!  І, будь ласка, не літай по замку на мітлі!

– Привиди  лякаються? – пожартувала Гайя.

– Я подам обід за годину, – холодно промовила Веста і залишила її на самоті.

З тисячі книг, що стояли на полицях, Гайя вибрала томик казок і, гортаючи на ходу, попрямувала до кімнати, де провела ніч.

Поки вона була відсутня, там з'явився стіл і зручне м'яке крісло.

Виявилося, що в кімнаті є й вікно. Вранці воно був наглухо закрите, тому Гайя його не помітила.

Сіренький день, з рідкіими проблисками сонця, м'яко перетікав у теплі помаранчеві сутінки. 

Небо очистилося від хмар, ось-ось мав зійти місяць. Дивлячись у вікно, Гайя так залюбувалася виглядом, так замріялася, що забула про книгу.

Розхвилювавшись у передчутті зустрічі, вона мало не відмовилася від їжі. Але подивилася на тарілки зі смачними стравами і поїла з задоволенням.

– Після – вечірня ванна, – сказала Веста, запалюючи свічки біля ліжка, – Господар наказав не зав'язувати тобі очі.

– Він так звелів? – Гайя прикинулася здивованою.

–  Звелів! –  Веста невиразно хмикнула.

Книжка так і залишився лежати, забута, на кріслі.

Милася ретельно. Потім, не одягаючись, пройшла в кімнату, сіла на ліжко і, повернувшись спиною до дверей, почала повільно розчісувати волосся. Стеля над головою знову стала прозорою, але місяць до неї ще не докотився.

Серце то стукало квапливо, то починало тремтіти і обриватися. 

Гайя старанно прислухалася до найменших шерехів, що лунали за дверима, але все ж таки прогавила ту мить,  коли  він з'явився в кімнаті.