Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Веста стояла біля ліжка, чекаючи коли гостя прокинеться – таким був наказ Тешеба.

Піднос зі сніданком, де, до того ж, лежав чорний футляр з дорогоцінною прикрасою всередині, вона залишила на столику, а одяг –  короткий шовковий халатик тримала в руках.

Гайя потяглася на зім'ятих простирадлах, розкинувши руки та ноги.

Вона не поспішала розплющувати очі. Вона розуміла, що Тешеба вже немає поряд. То  він і не обіцяв залишитися з нею до ранку. Вчора вона заснула зацілована, стомлена ласками. Як він пестив її!

Тільки пестив, а більше – нічого. 

Гайя не наважилася спитати чому, вирішила, що  у першу ніч  так і має бути.

Спогади пробігли по її тілу солодким тремтінням, і Гайя тихонько застогнала, міцно стиснувши пальцями край покривала.

– Прокидайся, люба! – почула вона, відразу впізнала  голос рудоволосої і злякано  спробувала сховатися під  покривало..

– Не треба соромитися, – посміхнулася Веста, –  Ось сніданок. Такий як ти любиш: м'ятний чай з медом, грінки, сир, каша з висівок з чорницею.

Гайя, відкривши рота, дивилася на тацю. 

– Вдягни поки ось це, – Веста простягла їй халат, – Ще я приготувала для тебе ​​одяг, який ти звикла носити, у ньому  можешь вийти в сад або поблукати замком. 

– А у якому світі  знаходиться цей замок? – спитала Гайя.

– Це не важливо, дівчинко!

Гайя мовчки кивнула і загорнулася в халат.

–  А це, – Веста взяла з підносу футляр і, відкривши його, простягла їй, –  подяка  за минулу ніч.

У футлярі лежало кольє такої небаченої розкоші, що Гайя мимоволі ахнула.

– Синій сапфір  і блакитні алмази, –  безпристрасно сказала Веста, – дуже пасує  до твоїх сірих очей.

– Воно чудове… – захоплено прошепотіла Гайя, обережно торкаючись пальцями граней  найдорожчих у світі каменів.

–  Після сніданку можеш прийняти ванну.

– А де Тешеб? – запитала Гайя і тут же прикусила язичок.

Але Веста і бровою не повела.

– Скоріше за все, ти побачиш його ближче до ночі, – відповіла вона.

– А що мені робити цілий день?

–  Все що забажаєш. Я буду поруч. Мене звати  Веста.

Гайя придушила зітхання і потяглася до чашки з м'ятним чаєм.

Ванна після сніданку була до речі. 

Як приємно поніжитися у гарячій ароматній воді та помріяти. Але якщо раніше вона мріяла про невизначене і невиразне, то тепер у її мрії з'явилося ім'я і таке чудове тіло, що дух захоплює!

Попереду ще дві ночі – ціла вічність! Тешеб розмовляє з нею і розмовляє охоче! Він дозволив їй бути без пов'язки, нехай і з заплющеними очима, назвав своє ім'я, змусив її злетіти високо-високо, у якусь неймовірну далечінь.

Їй нестерпно хотілося повторити те, що сталося вчора. Тоді розум був затуманений, і вона, охоплена новими, вражаючими переживаннями, не зовсім усвідомлювала те, що відбувається.

Тепер же їй хотілося повторити  це священнодійство, знову цілувати його, але вже повільно, з почуттям, насолоджуючись кожним рухом, потай  спостерігаючи, як він реагує на її поцілунки.

Гайя переривчасто зітхнула і стиснула долонею свої маленькі пружні груди... Може, Тешеб прийде раніше, не чекатиме вечора?

Поки плескалася у ванній, на ліжку в кімнаті замінили всі простирадла, покривала та подушки.

Одяг теж принесли звичний: джинси з рваними краями, короткі замшеві черевики, ветровку з капюшоном, – бо на вулиці було вітряно.

Вона заплела косу, надійно закріпила її на маківці і одяглася. Прогулянка зараз не завадить. Все ж таки це краще, ніж сидіти і зітхати, мучитися невгамовними бажаннями!

Подивилась нагору. Відкрита вночі стеля, тепер була задерта наглухо. Гайя вийшла з кімнати і квапливо пішла коридором праворуч, сподіваючись відшукати вікно, з якого можна красиво і жваво вилетіти верхи на мітлі. Втім, чому неодмінно на мітлі? Можна придумати щось витонченіше.

Зосереджено насупившись і трохи поміркувавши,  дівчина створила ковану, у завитушках кочергу, відкинула, потім матеріалізувала гілку з товстим суком, що стирчав вгору, почервоніла, покотилася зі сміху. Розчинила гілку, вихопила з повітря мітлу, вскочила  на неї верхи  і полетіла, зі свистом підмітаючи  прутами кам'яну підлогу.