Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Тешеб замовк. Ще ввечері він думав, що ця ніч пройде швидко і легко, спершу  – ласки, щоб дівчинка одуріла, потім він позбавить її цноти, як годиться, приспить до ранку і піде собі.

Але зараз йому не хотілося йти. Йому було добре і затишно поряд із нею. Це відчуття і тішило його і водночас дивувало.  Ніздрі досі хвилював потаємний, медовий запах її тіла.

Тешеб зволікав, не наважуючись приступити до основної частини обряду. Дівоче устя було пружним, тендітним і ніжним, наче бутон, що тільки-но розпустився. І він боявся зламати, пошкодити його.

Але збудження зростало, пульсувало в крові. Він лежав поруч із нею, ледве стримуючись, а він не звик стримувати свої бажання.

– Я не можу тебе побачити, а твоє ім'я я можу дізнатися? – запитала Гайя.

– Ти й так дізналася більше, ніж треба! – сказав Тешеб.

Може, справді краще зараз залишити її та піти, щоб розібратися зі своїми власними думками та почуттями?

– А це якась страшна таємниця? – знову запитала Гайя і впустила голову йому на груди.

Настрій у неї був грайливий. Перше захоплення від нових насолод все ще крутило їй голову,    хотілося знову відчути  той сплеск, той політ.

І Тешеб не відсторонив її, коли вона несміливо потикалася губами йому в груди.

– Навіщо тебе моє ім'я?

– Мені хочеться вимовити його, послухати, як воно звучить!

– Ну добре… Тешеб.

– Тешеб… – повторила вона повільно, з ніжністю, – Тешеб… А мене звуть Гайя.

– Я знаю!

– Знаєш?

– Я знаю все про тебе, навіть те, яку оцінку ти отримала на останньому тесті з алгебри. Знання – частина обряду.

– Тоді чому я про тебе нічого не знаю?

– Ти так цього хочеш?

– Хочу!

Тешеб обхопив долонею її потилицю і легенько натиснув.

– Іди вниз!

Гайя, хоч і була недосвідчена, але якимось чуттям одразу вгадала його думки.

– Це згідно з ритуалом? – тихо спитала вона.

– Це за моїм бажанням.

Авжеж! Вона багато чула про те, що люблять чоловіки. Звичайно, їй робилося дуже соромно, але в той же час і дуже цікаво. Спершу вона ковзнула рукою, потім повільно сповзла вниз по його животу.

"Ой ой ой! – подумала чи то злякано, чи то захоплено, намагаючись обхопити його незграбним кулачком. –  Як же з цим впоратися?”

– Може дивитися, якщо хочеш… – сказав Тешеб і ще наполегливіше штовхнув її голову до свого паху.

Серце  застигло, в животі похололо, але то був приємний страх: щемливий, солодко-хвилюючий. 

Гайї здавалося, що вона здійснює дуже стародавній, дуже потаємний, дуже важливий обряд.

Вона  захоплено розглядала його тіло: напружені  тверді м'язи, здиблену плоть.

Вона обережно, ніби боячись обпектися, торкнулася його спершу трепетним язиком, потім губами, відчуваючи жагуче, болісне збудження в кожній порі свого здорового,  жадаючого  любові тіла.

Їй до нестями  подобалося те, що вона бачить, що відчуває. Їй здавалося, що нічого чудовішого з нею досі не траплялося.

Тешеб пестив пальцями її шию, потилицю, заспокоюючи і спрямовуючи. Він допомагав їй. Він знав, що вона не має ніякого досвіду, і це було найцінніше, що вона могла йому віддати.

Крізь пелену пристрасті дивився він на її худі, тремтливі плечі, на гнучку спину, по якій розсипалися водоспади світло-рудого шовковистого волосся, він  насолоджувався старанними, щирими рухами її невмілих губ, і не міг зрозуміти, чим ця маленька відьма раптом так зачепила його чуттєвість.

Адже там, на галявині, він обрав її лише тому, що пожалів, а не тому, що вона йому сподобалася. 

Якби вона не заплакала, якби він не відчув її біль та розпач, то байдуже пройшов би повз.