Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Тешеб дивився на дівчину, облиту місячним сяйвом. 

Він помилився, вважаючи, що візьме її без зусиль і тепер, бачачи її, безпорадно-покірну, все ще тремтячу від пережитого переляку, відчував у душі щось, схоже на задоволення від того, що він помилився, і вона виявилася не такою вже й простою.

Тешеб розумів: дівчинка чекає від нього чогось, чого поки що не знає. Вона намагається це приховувати, але риси її чарівного обличчя, трохи спотворені від солодкої муки, викликаної недавніми поцілунками, видають усі її почуття та переживання.

Він узяв у долоні її маленьку ногу, повільно поцілував високий підйом, ковзнув по стрункій гомілки і опустився нижче, до атласного вивороту її стегна.

Вона раптом смикнулася і спробувала стиснутися, але він не дав цього зробити, потім погладив пальцями тонке шовковисте волосся на лобку. Ніздрів торкнувся запах її тіла, схожий на запах нектару та троянд: солодкий, млосний, тягучий.

І цей спекотний, молодий аромат раптом розбурхав його давню пам'ять, миттєво розпалив чуттєвість.

У голову трохи вдарило, у грудях щось тіпнулося.

Останній ритуал, остання дівчина, що дісталася йому за  правилами цього ритуалу. Чому б не дати їй усе, що він може дати!

Тешеб ривком підняв  її тремтячі стегна і припав губами до рожево-коричневого, ніжного, палаючого лону.

Відчуття застали Гайю  зненацька, пронизали настільки гостро і солодко, що вона голосно скрикнула, судорожно вигнулась дугою, закопалася обличчям у подушку, і міцно вчепилася в неї зубами. Тремтів живіт, тремтіли коліна, серце билося не в грудях, а водночас у кожній клітинці тіла, з очей мимоволі текли сльози.

З підслуханих історій вона знала, що такі поцілунки приносять нечуване задоволення, але навіть у найвідвертіших мріях не уявляла вона, що це буде так.

Він продовжував неспішно цілувати її, то ніжно торкаючись язиком, то сильно, майже грубо, губами. Він розумів кожне її здригання, знав, що воно означає… 

Гайя лише лютіше впивалася зубами  в подушку, намагаючись заглушити здавлені крики.

– Я хочу чути і бачити, що з тобою відбувається. Не стримуйся... У замку нікого немає, кричи так голосно, як тобі заманеться, – сказав Тешеб і відібрав у неї подушку.

Зараз він цілував її не за обов'язком, не на вимогу стародавнього обряду, він цілував її тому, що це його збуджувало, приносило невимовне, дивне  задоволення. 

Її смак, її запах пробуджували в душі ніжність, яку він уже майже не сподівався відшукати.

Поцілунки стали ще пронизливішими. І Гайя,  яка  майже втратила уявлення про простір та час, забилася в його руках, помираючи від неможливої ​​насолоди.

Але він продовжив тихенько пестити її і залишив лише тоді, коли її гаряче тіло перестало плавитися і тремтіти, як у лихоманці.

– Я ще жива? – пробелькотіла Гайя, повертаючись у реальність.

– Цілком! Мені подобається, що ти така податлива і чутлива, а то я побоювався, що тебе все ж таки знудить від моїх поцілунків! – тихо засміявся Тешеб.

– Ні, це не через тебе, це… – пошепки вигукнула вона, – мені й так було страшно, а вони мене мацали, оглядали зуби… нюхали, немов у мене з рота смердить!

– Нічого не вдіяти! Такий у них обов'язок. Дівчата, які сюди потрапляють, мають бути бездоганними.

– А якщо з вадами?

Він лежав зовсім поруч, і ця невимушена розмова ніби робила їх ближче одне  до одного.

Гайя відчувала щокою прохолоду його плеча. Дуже хотілося доторкнутися до нього губами, але  не вистачало сміливості. Її вії здригнулися, відкрилися, і на мить вона побачила його обличчя, напівстерте пітьмою.  Вона швидко  заплющила очі.

–  У молодих відьом немає вад. Але традицію не змінити,– відповів Тешеб.

– І багато тут побувало молодих відьом?

– Ти дуже цікава дівчинка, – він запустив пальці вглиб її волосся, розсипаного по подушці і почав перебирати його.

– Я боялася, що мене виставлять звідси після… ну, після того, що сталося! – осмілівши, сказала Гайя.

–  Я  здивувався. Не пригадаю, щоби когось нудило від моїх поцілунків.

– Мене часто нудить, коли я дуже хвилююсь! – весело зізналася вона.