Алюшина Полина - Сни - мої єтюди, Алюшина Полина

- Тобто, Ви дуже щаслива людина, Джеймсе. - Усміхнулася Роза і зробила ще один ковток. Джеймс посміхнувся їй у відповідь.

Минуло близько години з того моменту, як пара прибула до будинку Моргана, і ось довгоочікуваний момент настав. Виходячи з кафе, де подають чудову каву, на долоню детектива приземлився крихітний листок. Роза, виходячи з кафе, задоволено усміхнулася. Тепло поширювалося її холодним тілом, доставляючи жінці неймовірне задоволення.

- О-о-о, якби я тільки знала, що це таке блаженство, ніколи б не доторкнулася до алкоголю... - посміхнулася жінка.

- Притримайте свої компліменти на потім. - Повернувся до жінки Джеймс. - Вони тут. - Чоловік схопив жінку за руку і став прискорюватись, крокуючи вулицею у напрямку до будинку Моргана.

- Хто вони? - Здивовано спитала Роза, намагаючись встигати за детективом.

- Ваш брат та Віктор.

         - Що? – Ще більше здивувалася жінка.

- Дуже скоро Ви отримаєте від мене всі відповіді, які побажаєте, пані Розо. Детектив і старша дочка сім'ї Летфінів широкими кроками, наближалися до будинку, що стояв самотньо. Коли стіна фасаду вже виднілась з-за повороту, Джеймс знову схопив супутницю за руку, сховавшись разом із нею за деревом.

         - Поясніть мені, що це все означає? - Прошепотіла жінка, коли детектив притиснув її до дерева, а сам виглядав щось через його стовбур.

- Чш.. – Приклавши палець до своїх губ, прошипів детектив. – Дивіться… – Жінка повернулася. Біля будинку її молодшого брата стояла чорна машина, вхідні двері були зламані і з дому постійно вилітали якісь папери. Почулося невдоволене бурчання і зненацька з вхідного проходу вилетів Віктор. Чоловіка відкинуло до самої машини, його окуляри перекосилися, а з носа пішла кров. За ним вискочив Ліам, розлючений і зблідлий, як ніколи раніше. Чоловік підскочив до помічника письменника, схопив того.

- Брудний ти виродок! Вирішив забрати всі гроші собі??? – Скрикнув Ліам і притиснув людину до машини.

- Не кричи! Ти хочеш, щоб нас упіймали? – Закричав Віктор у відповідь, розмахуючи руками.

- Куди ти подів карту? - Протягнув невдоволено старший брат. Він натиснув на чоловіка всією вагою і машина під світловолосим почала гнутися від тиску.

- Я не знаю, де вона, клянуся тобі! Я лише знав, що він має велику суму грошей і все! Куди він сховав карту я й гадки не маю!

- Ти брешеш, як дихаєш, черв'як, не забувай, що це ти вбив Моргана, на твоїх руках кров і мені нічого не варто здати тебе владі! Віктор вмить змінився в обличчі та вирівнявся.

- Кажеш, це я його вбив? Кулю-то випустив ти ... - Чоловік усміхнувся, випинаючи свої ікла назовні. - Це ти був закоханий всеосяжним коханням у Софію і марив, як би привернути її увагу. А як вони з Морганом одружилися, то взагалі забув думати про щось, крім неї! – Єхидничав чоловік, давлячи на Ліама. Той не витримав і знову притиснув Віктора до машини.

- Не заговорюй мені зуби, я хотів лише щастя для Софії! А цей виродок Морган навіть уберегти її не зміг! Я лише хотів помститися йому за її смерть! – Виправдовувався старший син. Чоловік був наляканий, і це, як ясний день, бачив Віктор. Він вирішив зіграти на почуттях Ліама.

- То чому ж тоді твоя Софія не поспішає тебе обіймати, га? Ти, чортів герой на білому коні! - Віктор замахнувся і вдарив Ліама. Чоловік упав на землю. Віктор заліз на нього зверху і почав бити зі всієї сили. І тут він відчув, як у його голову щось уперлося.

- Так, це ви ... вбили мого улюбленого Моргана?! - Почулося позаду біловолосого.

- Лілія? – Здивувався Ліам. Дівчина замахнулася пістолетом і з розмаху вдарила по скроні Віктора. Чоловік відразу втратив свідомість, впавши поряд з Ліамом

- Сестра, що ти робиш? Де ти дістала цей пістолет? - Злякався не на жарт старший брат, підводячись на ліктях і спльовуючи кров. Його молодша сестра стояла перед ним у сльозах, у її руці був пістолет. І незважаючи на нестабільний стан, рука молодої особи не тремтіла.

- Ліам… навіщо… скажи, навіщо ти вбив Моргана? – Схлипуючи, спитала Лілія, спрямовуючи пістолет на брата.

- Ліліє, послухай… Морган, він… адже він був ненормальним, погодься зі мною… таких, як він, треба вбивати, інакше вони зіпсують суспільство. - Натягуючи на обличчя посмішку пролепетав старший брат. Чоловік різко схопився і спробував відібрати у сестри пістолет, як та вистрілила. Куля влетіла в плече Ліама і чоловік, скорчившись від болю, зігнувся.

- Я була так близько... так близько до свого щастя... - протягла Лілія, витираючи іншою рукою сльози. - Я хотіла бути поруч із Морганом, я допомагала йому, підтримувала його! Я навіть убила цю мерзотницю, яка, як хвіст, ходила за ним! Я чекала ... чекала, поки Морган втратить віру в себе ... і в цей момент, з'явилася б я ... Я б підтримала його, зігріла і незабаром ... він став моїм! - Дівчина закрила обличчя рукою, піднявши його вгору. – Я мріяла про той день, коли він подивиться на мене закоханими очима, обійме мене… А може… – Лілія нахилилася до брата. - Може, Морган ще живий? Ха-ха-ха… Ну, звісно, він не міг померти і лишити мене одну! Ха-ха… Проживатиме століття за століттям, поки моя шкіра не почне розкладатися прямо на моїх кістках! Він напевно чекає на мене, адже він просто боїться вийти до мене через те, що тут перебуваєш ти, Ліам. - Зіниці дівчини збільшилися, а посмішка стала божевільною. - Ось зараз я уб'ю тебе, уб'ю Віктора, і він обов'язково вийде до мене.