Марта Мущинка - Врятуй мою душу , Марта Мущинка

Амелія:
Я справді обіцяла подумати! Нормально все обдумати! Хоча, якщо опиратись на чесність, після зізнання Стаса я пробачила йому одразу ж..Чи можливо навіть набагато швидше, але просто цього не усвідомлювала. Знаєте, це ніби боротьба у тобі: розум такий, ти здуріла дівчино? Він принизив тебе перед друзями, сказав, що ти йому не потрібна, що пограється і кине, а ти готова все так легко забути і відпустити? Розвісила вуха на його лапшу та щиросердне зізнання? Дівчино, будь розумною і не нароби дурниць! І серце: Амеліє, просто згадай його погляд, просто згадай його темні, каштанові очі. Вони були щирі, правда ж? Що ти відчувала, коли він був поруч? Правда ж твоє тіло, серце і вся душа тремтіли? Ти вже розуміла без слів, без слів була готова його пробачити, щойно він знову з'явився у полі твого зору.. Щось таки тобі не вистачало? І чому тобі було боляче, якщо він для тебе нічого не означає? Чому? Ти прекрасно усе розумієш Амеліє! Прислухайся до того, що відчуваєш, довірся своєму серцю, врешті-решт довірся Стасу..
І знаєте слухати всі ці дискусії було дуже важко! Адже з однієї сторони ти довіряєш своєму розуму, а з іншої не хочеш покидати свої відчуття, які зрештою мають якийсь сенс.. Я ж кажу, я пробачила йому набагато швидше ніж встигла це усвідомити, от тільки мій розум навідріз відмовляється це сприймати, а тим більше розповісти моєму винуватцю..
Оскільки хлопець сказав, що почекає моєї конкретної відповіді, я не поспішала, точніше не хотіла квапити події.. Тому як завжди я відправилась до університету, але вже не турбуючи Стаса, а із своїм водієм.. 
- Привіт, красуне! Як завжди, маєш приголомшливий вигляд! - щойно переступаю поріг універу, раптово чую голос Марка. А цей що вже від мене хоче? Здається ми тоді з усім розібрались! 
- Привіт! - проявляю свою ввічливість.
- Які плани на сьогодні? Зможемо кудись сходити? - знову запитує той..Кудись сходити? Якби тут був Стас, він би показав йому правильний шлях..Але чорт, навіть тут за нього згадую! 
- Планів багато..А сходити кудись - не вийде! Хлопець ревнувати буде! - нагадую про свого супутника, хоч і досі фіктивного..
- Я ж гадав, що ти просто прикидалась, щоб я почав ревнувати? Ти не жартувала? Той чувак був твоїм хлопцем? - ніби чуючи це вперше перепитав Марк. О Боже, як же ж з ним складно..Ніби розумний виглядає, а виявляється навіть елементарного не розуміє, ну або просто не хоче розуміти! 
- Чому був? Він і зараз є! І знаєш він не дуже схвалює наші з тобою розмови! - стверджую я, знову блін згадуючи Стаса..А можна якось без його втручання у мої думки обійтися? 
- Не схвалює значить! Гаразд, тоді побачимось десь згодом! Але якщо що, ти знаєш де мене знайти! - і знову та сама "сяюча" посмішка.. Ох, просто не можу, аж "шкода", що я втратила такого кавалера та проміняла його на кароокого недо лицаря..
Зрештою згодом пари добігають кінця! І для мене це найкраща частина дня, адже слухати про фінанси, економіку, рахунок - вже просто неможливо.. Я ненавиджу батьків за те, що вони змусили вчитись мене на тій клятій Міжнародній економіці, а не розвивати свої можливості стати письменницею..
Набираю номер водія, щоб дізнатись причину його затримки і чому він чекає мене біля університету? Чи можливо припаркувався в іншому місці? Але той натомість, після хвилини гудків, відповідає:
- Міс Амеліє, місіс Крофт сказала, що за вами приїде Станіслав Кричевський, просто вона забула вам повідомити! 
Ну звичайно - "забула"..Моя матінка забула! Авжеж, вона не могла про таке забути, адже їй одразу стало в підозру те, що я їду з водієм, а не із своїм "коханим" хлопцем.. Обурюватись не було часу, адже коли водій кинув трубку, перед моїм носом одразу ж з'явилася знайома машина..
- Амеліє, вам хтось говорив, що ви приголомшлива коли маєте здивований та обурений вираз обличчя?! - з посмішкою запитав Стас, відчинивши перед ді мною двері свого авто.. Отже, приголомшливий вигляд кажеш? Хах, вкрай приголомшливий! 
- А вам хтось казав, що краще не дослухатись до прохань моє матері? - запитально піднімаю брову..
- Сідай вже принцесо! А то нас чекають! - стверджує мій опонент..
- Хто? Якщо ти про батьків, вони раді, щоб я залишалась із тобою якнайдовше! 
- Я радий не менше:) - підморгнув натомість той і додав:- Але твої батьки влаштовують якесь свято в ресторані і нас там мають бачити разом! 
- Свято? Яке в біса свято? Вони хочуть, щоб я в джинсах поїхала до ресторану?  - ще більше починаю обурюватись. Набридли вони мені із своїми святкуваннями! Та і який привід? Наші із Стасом псевдо заручини святкувати ще занадто рано! Навіть занадто рано! 
- Амеліє, ми маємо ще трохи часу! Я можу відвезти тебе додому і зачекати поки ти переодягнешся! 
- А поїхати без мене не варіант? 
- Мені без тебе там взагалі немає жодного сенсу бути! Та й гадаю твої батьки не дуже зрадіють, якщо я приїду сам, без своєї дівчини! - відповідає хлопець..
- Ох, ну гаразд! - обурююсь не менше та нарешті сідаю в авто..
Станіслав:
Обожнюю коли Амелія так обурюється! Вона тоді ще гарніша, настільки що я ледве тримаю себе у руках..Але повинен тримати дистанцію, поки не почую від неї пробачення.. Слід собі явно зав'язати чимось руки! Через кілька хвилин ми опиняємось біля будинку Крофтів і я хочу залишатись в машині, як дівчина трохи приємно шокує мене:
- Може зрештою зайдеш на каву, поки я одягатимусь?? Мій марафет точно триватиме більше ніж 10 хвилин! 
- Ну якщо сама хазяйка запрошує, то не відмовлюсь! - показую своє задоволення..Аякже, я радий, як чорт! Це вже непоганий початок! 
Дівчина швидко приготувала мені чашку кави, а сама побігла на гору наводити свій марафет, залишивши мене чекати, просто чекати! І якщо чесно чекав я довго: і каву випив, і картини в цьому домі роздивився, і кухню оглянув, навіть їхня домогосподарка ,Катерина здається, пригостила мене вишневим пирогом..Я ж навіть боявся, що ми дуже запізнимось, але зрештою дочекався, почувши тупотіння її туфель.. А коли я побачив її всю - ледве втримав щелепу, здається навіть вся слина витекла! На ній була червона сукня ,яка як завжди ідеально підкреслювала кожен спокусливий вигин її тіла, волосся злегка кучеряве і звичайно макіяж.. Сам собі заздрю, що маю таку приголомшливу дівчину, хоч поки що і фіктивну! Але це поки що! 
- Вибач, що змусила так довго чекати! - трохи ніяковіючи від моїх відвертих поглядів, які я ніяк не міг приховати, промовила вона..
- Це було того варте! - неприховую свого захоплення, і помічаю знову її ніякову посмішку.. Чорт, я скоро збожеволію! 
- Амеліє, краще давай ми швидше поїдемо, бо я не зможу довго тримати свої руки зав'язаними! - жартівливо (а можливо і не дуже) попереджаю я про хтивість своїх думок, які зараз живуть своїм життям і дозволять собі набагато більше, ніж дозволяю собі я! 
Дорогою до ресторану я намагався дивитись частіше на дорогу, а не на свою супутницю, але здається виходило зовсім навпаки..
- Стас, дивись краще на дорогу! Мене будеш бачити сьогодні ще цілий день! І набриднути встигну! - посміхаючись, вибиває вона мене із трансу..
- Ось з цим я можу посперечатися! - натомість промовляю я, натякаючи, що навряд чи зможу швидко відірвати від неї погляд.. 
Зрештою, буквально через кілька хвилин, ми заходимо до ресторану, де на дозвіл Амелії я беру її руку і ми з'являємось, як справжня закохана пара! 
- Оо, нарешті прийшла наша молодь! А ми вас зачекались! - радісно скрикнула місіс Крофт, а я в той же момент відчув, як сильніше мою руку стиснула Амелія..(скоріше за все від обурення)