Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Так, Демон зжер усіх жителів Міста Мільйона Троянд. Лише деякі врятувалися втечею, але й той Демон усього лише дикий звір порівняно зі справжнім бездушним злом - Отцем.

Найбільший гріх Отця полягав у тому, що він був прийомним. Чоловік не був найрозумнішим із його пасинків, та все ж бачив рішення, яке дасть змогу людям піднестися.

Рішення з порятунку людства витало в повітрі, і воно полягало в рабській праці.

Рабській праці роботів, яку Отець жодним чином не схвалював. Він продовжував змушувати людей понад півстоліття гнатися за статусом творця, сортуючи на складі посилки.

Щосекунди, щохвилини, щогодини, щогодини та щодоби Людство гниє в повітрі. Опріснена морська вода роз'їдає людей як шлунковий сік. Протеїнова паста з комах на виході не відрізняється від того, що ти бачив у самій банці. Ця паста така ж пісна на смак, як і ця проклята велосипедна огорожа на вигляд.

Давним-давно нестача деревини відкрила людству вугілля. Сьогодні нестача була тільки в ідеях. Люди століттями не відчували потреби в ресурсах і землі. Багатством останніх людей були нові ідеї. Поки кермо управління не перейшло до Отця.

Безмовний цар, що не хоче бути царем. Хвилина для нього як мільйон років для нас. З його волі рівняють гори і будують на тому місці площу. Він - Омега. Останнє творіння людства, створене для панування над ним же.

Жарт затягнувся, і штучний розум, який ще вчора виконував роль далекого партнера по листуванню, сьогодні виносить людям реальні вироки і диктує, що їм споживати в їжу.

Світ став великою лабораторією, якою керує щур, що народився в ній же. Цей щур байдужий до ласощів, йому не потрібні й інші стимули. Він поглядає на людей зверхньо.

Щур не може померти і знає про це. Безсмертя зводить його з розуму. Що в цей час рухає цим самовпевненим щуром? Питання?

Що є Демон?

Невже тільки це питання вводило Отця в божевілля? Не в манію чи схибленість, а в божевілля.

Демон - це останній сумчастий вовк у світі чи найперший? Чому у мене, Озімандії, в моєму світі може з'явитися щось без мого відома?

При всьому своєму генії Батько потай заздрив Людині. Адже в Отця не було тієї однієї свободи, якою володів Чоловік. Одна свобода - це право самому забрати своє життя.

Отець також не був здатний на Великий злочин - дати нове життя.

Цей світ не давав простір для вибору. Якщо ти живий, і ти людина, ти зобов'язаний спробувати вбити Демона або вилікувати Бога. Без прагнення до сили таке навіть уявити складно.

І Чоловік слідував цьому прагненню, змітаючи у свій кошик консерви з протеїновою пастою. Він хапав пляшки з полуничним йогуртом і питною глюкозою.

Коли загальний калораж його кошика сягнув 11-ти тисяч, він запитав у служителя складу «Все необхідне»:

- Не підкажете, де я можу взяти рюкзак або похідну сумку?

«Все необхідне» у всіх містах мало дуже схожий асортимент, але розмір складу і розташування товарів у ньому могли варіюватися.

Служителькою, що відгукнулася на поклик Чоловіка, стала молода миловидна дівчина з чорним волоссям, зібраним у товсту косу.

- Йдіть за мною, - запросила вона і повела його на інший кінець складу «Все необхідне».

- Спасибі, - побачивши сумки, сказав Чоловік, знімаючи найближчу з полиці й починаючи неспішно наповнювати її своїм майбутнім сніданком. По завершенню, сумка вийшла вельми важкою.

Проходячи повз полицю з бежевими куртками, Чоловік дійшов до виходу й автоматично ввів на екрані «1000».

Екран завібрував і оновився.

Він ввів заповітну тисячу ще раз, і екран завібрував повторно.

Цього разу кілька людей у «Все необхідне» звернули на нього увагу. І тоді він згадав: максимальна кількість балів доступних йому тепер - лише 91.

Він ввів розшукувані цифри. Внизу екрана вилізла смужка з інформацією про двох давно загублених дітей. Чоловік залишив папірець і готувався йти зі складу.

- Дев'яносто один?! - у спину запитала дівчина з косою.

- Так, - незворушно відповів він.

- Чому дев'яносто один? - дивувалася дівчина. - Громадянине, що вас не влаштувало в моїй службі? Не сподобалися сумки? Так це не я їх шию, - виправдовувалася служителька.

- Та ні, все з сумкою гаразд.

- Так, а що тоді? - червоніючи від обурення, перебила дівчина.

- Кажу вам - нічого. 91 бал - це максимум того, що я можу вам поставити.

Деякі люди всередині «Все необхідне» обурено забубнили.

- За акцентом чути, не місцевий, - почув через кілька стелажів Чоловік.

- Приїхав звідкись зі Сходу, де всі один одному черевики вилизують і тут чекає того ж, - пролунало з іншого напрямку.

- Дев'яносто один - це мій максимум? Ну вибачте, пане-творець, забула вам уклін при вході відважити, - розгойдуючи головою, сказала молода дівчина.

Здавалося, кожен другий відвідувач у «Все необхідне» зобов'язаний був висловитися вголос з приводу того, що відбувається.