Євгеній Шульженко - Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко

Пройшли поле, вийшли до паркану, за яким був автомобільний майданчик та гіпермаркет. Вирішили йти через цей майданчик, а не на відкритій дорозі. Простору багато, за ними могли слідкувати. Хто? Хоча б ці дивні дівчата з терміналу. Їм все ж таки діти потрібні. Дива. Гра, що ти таке вигадала? Розповідай!

Майданчик проходили швидко, але дуже обережно. Домовились не чіпати автомобілі, адже в якомусь може спрацювати сигналізація.  Треба дивитись під ноги, адже постійно по дорозі траплялись пластикові та скляні пляшки. Їх або тут залишили в звичайний час, або нанесло вітром сміття з округи. Йшли тихо, але й навколо була тиша. Було чути співи плашок, подихи вітру, десь далеко могла лаяти собака, або завивати якийсь котик.

Гіпермаркет теж не відвідували, оскільки в будівельних матеріалах не було потреби, а перекусу було достатньо. В таких магазинах звичайно на касах були полиці з шоколадними батончиками, чіпсами та сухариками. Але Мілана не хотіла ризикувати. Історія з терміналом та магазином солодощів ще була свіжою в пам’яті. В гіпермаркеті також могли жити діти. Часу на знайомства не було, до того ж зграя дівчат з аеропорту забрала палиці. Діти були без зброї. Зірвані сирі палки, які знайшли по дорозі – не рахуються, такий собі захист. Тільки від поодиноких собак та можливо комарів ввечері.

Пройшовши великий магазин, загін вийшов з території автомобільного майданчику та повернувся на дорогу. Аліша була попереду та раптом зупинилась і присіла, ховаючись за кущик, що ріс недалеко від узбіччя. Вона повернулась до дітей та нявкнула. Потім поповзла на дорогу, виглянула та повернулась. Хвіст у кішки був опущений та замітав пил на асфальті. Мілана показала всім на землю, стійте тут, а сама пішла до того самого куща. Опустившись на коліна, дівчина виглянула за кущ. На дорозі, метрів двісті від загону, ходила група дітей. У них були такі ж чорні палиці, як у зграї дівчат з терміналу.

​Мілана чортихнулась та повернулась назад до інших дітей племені Вітрів. Вона розповіла, що на дорозі було не менше двох десятків хлопців та дівчат. Виглядали вони сумуючими, але оглядали все навколо. Було враження, що вони охороняли дорогу, або прохід далі. Гумові палиці свідчили про те, що вони не збираються просто спілкуватись з тими, хто буде проходити повз них.

Ілля запропонував повертатись до гіпермаркету та шукати якийсь обхід. Перебігати дорогу на іншу сторону, прямо на очах у цих невідомих охоронців було небезпечно. Ксенія згадала за історію Мілани, та запропонувала повернутись та вийти на те саме поле, де були змагання. Але як звідти йти далі – взагалі не зрозуміло. Так можна було легко заблукати. Тому загін племені Вітрів повернувся до гіпермаркету та дістав карту.

Єдине рішення – йти через величезний торговий центр. Але це теж було небезпечно. Там точно мали жити діти. Мілана в тому торговому центрі ніколи не була. А от Роня намагався згадати, як був там на дні народжені свого товариша. Це було вже ввечері, тому він не дуже добре пам’ятав, що там було. Але він був точно впевнений, що перший поверх цього центру – це один величезний закритий автомобільний майданчик. Торговий центр починався з другого поверху, на який було багато ліфтів з майданчику.

Вирішили ризикнути, якщо в торговому центрі є поселення, не будуть же вони жити на автомобільному майданчику? Там взагалі немає вікон, темно та холодно. Загін знайшов невисокий паркан, перелізли його та рушили до торгового центру. Так як навколо будівельного гіпермаркету було багато всіляких вантажівок та показових майданчиків з цеглою, блоками та іншими речами – дітей не було видно з дороги.

Шлях пройшли спокійно, не видали себе. Інколи, в просвітах будівельних матеріалів, Мілана бачила дітей на дорозі. Не говорили, на сміялись, просто ходили, махали палицями та оглядались по сторонам. Та що Мілану трохи здивувало, то було враження, що вони чекали когось конкретного. Таке враження, що зграя дівчат з терміналу повідомили іншим, що вони полонили чужинців, але вони змогли вирватись. Річ була саме про плем’я Вітрів. По спині дівчини пройшов холодок, хоча на вулиці було жарко.

Сподіваючись, що вона помиляється, Мілана наздогнала інших дітей та вже через декілька метрів, ціль була досягнута. Ілля та Роня почали оглядати спуск вниз. Внизу була дорога, що бігла від Кільцевої дороги та оточувала велетенський торговий центр. Перший поверх дійсно був без вікон, лише чотири великі в’їзди для автомобілів. Всередині темно, пусто, наче нікого не було видно. Біля четвертого в’їзду відкривався великий паркан, який не можливо було перелізти. Тому шляхів було два. Перший йшов на Кільцеву дорогу. Вийти цим шляхом – охоронці одразу побачать загін племені Вітрів. Другий йшов через торговий центр, критий автомобільний майданчик. Якщо ж з іншої сторони такі ж виїзди, діти зможуть дійти житлових будинків, вуличками вийти під міст. Далі дорога була відома, та вже звідти їх не буде видно. Кільцева дорога йшла прямо, на міст.

Зайшовши до критого майданчику на першому поверсі торгового центру, діти наче потрапили в інший світ. На вулиці жарко та співають пташки. Всередині прохолодно та абсолютна тиша. В цілому, темно та сиро. Але нічого страшного. Виходів з іншої сторони не було видно, оскільки автомобільний майданчик був всюди розділений стінами та колонами. Треба йти прямо, але постійно обходити перешкоди стороною. По тій же причині, вирішили дістати ліхтарики. Пройшли трохи вперед та взагалі перестали щось бачити. На підлозі були або якісь перешкоди від чого перечіплялись та піднімали гуркіт, що луною розходився в різні сторони, або взагалі попереду була глуха стіна, за яку діти дізнавались, коли лобом бились об ту стіну.