Донна Тартт - Маленький друг, Донна Тартт

— Звідки мені знати. — Юджин тримався від Сома якомога далі. Його розв’язна нешаноблива поведінка змушувала Юджина страшенно нервувати; поруч із Сомом йому завжди заціплювало, завжди бракувало слів для відповіді, і він відчував, що за спиною Сом із нього кепкує.

— То яку роль він відіграє в цій вашій оборудці?

Весь напнувшись усередині, Юджин опустив руки між колін і старався зберігати стриманий вираз обличчя.

Коп здушив позіхання, а тоді розправив руки на спинці лавки. Він мав звичку нервово погладжувати живіт, ніби щойно трохи схуд і мусив пересвідчуватися, що черево досі плоске.

— Слухайте, Юджине, ми вже все знаємо, — сказав він, — про те, що ви там затіяли. У вашої бабці зараз з пів десятка наших людей. Тому не мовчіть, кажіть як є, і заощадите час і мені, і собі.

— Я вам чесно скажу, — мовив Юджин, заглядаючи йому прос­то в обличчя. — До того, шо діється в тому сараї, я ніякого стосунку не маю.

— Значить, про лабораторію ви знаєте. Скажіть мені, де наркотики.

— Сер, ви про це знаєте більше за мене, правду вам кажу.

— Ну, тоді вам ще дещо варто знати. Один поліціянт травмувався на тих… палицях пунджі, що у вас там розкидані навколо помешкання. На щастя, він з криком упав до того, як зачепив розтяжку й усе там підірвав.

— Фарш мав певні психічні проблеми, — зронив Юджин після короткої ошелешеної мовчанки. Сонце світило просто йому в очі, і це викликало страшенний дискомфорт. — Він лікувався.

— Так, а ще він кримінальний злочинець.

Він рівним поглядом дивився на Юджина.

— Послухайте, — сказав Юджин, судомно перехрещуючи ноги, — я знаю, шо ви думаєте. У мене були певні проблеми, визнаю, але це все в минулому. Я попросив у Бога прощення й віддав свій борг штатові. Тепер моє життя належить Ісусу Христу.

— Ага. — Коп помовчав. — То скажіть мені от що. Яку роль у всьому цьому відіграє ваш брат?

— Вони з Фаршем учора вранці разом поїхали. Це всьо, шо я знаю, більше нічо.

— Ваша бабця каже, що вони посварилися.

— Я б не сказав, що саме посварилися, — подумавши, уточнив Юджин. Йому нема сенсу погіршувати ситуацію Денні ще більше. Якщо Фарша застрелив не він — ну, тоді він усе сам пояснить. Якщо він, — чого Юджин і боявся — ну, тоді Юджин жодними словами чи діями йому не допоможе.

— Ваша бабця каже, що мало до бійки не дійшло. Денні зробив щось, що розлютило Фариша.

— Я цього не бачив. — З боку Ґам така відповідь була типовою. Фариш не дозволяв Ґам мати жодних справ із поліцією. Вона була настільки упереджена в стосунках з онуками, що могла почати скаржитися на Денні чи Юджина й пліткувати про них, про те чи се, навіть коли звеличувала Фариша до самих небес.

— Тоді ясно. — Коп загасив цигарку. — Але я хочу дещо прояснити, так? Це просто розмова, Юджине, не допит. Мені нема потреби везти вас у відділок і зачитувати права, хіба що буде на це причина, тут ми згодні один з одним?

— Так, сер, — відповів Юджин, зустрівся з ним поглядом і швидко відвів очі. — Дякую за це, сер.

— Отже. Між нами кажучи, як думаєте, де Денні?

— Я не знаю.

— Просто з того, що я чув, ви були дуже близькі, — мовив коп тим самим втаємниченим тоном. — Мені важко повірити, щоб він кудись подався й не сказав вам. Чи варто мені знати про якихось його друзів? Зв’язки за межами штату? Він не міг діста­тися кудись далеко пішки, без чужої допомоги.

— Чому ви думаєте, шо він утік? Звідки знаєте, шо він не лежить десь мертвий чи поранений, як Фарш?

Коп ляснув себе по коліну.

— А цікаво, що ви таке запитали. Бо ми сьогодні взяли під варту Альфонса де Б’єнвіля, щоб запитати те саме.

Юджин замислився над цією новою думкою.

— Думаєте, то Сом зробив?

— Що зробив? — невимушено запитав коп.

— Підстрелив мого брата.

— Ну. — Якийсь час коп просто сидів, втупившись у порожнечу. — Сом — ініціативний підприємець. Він, безперечно, побачив можливість швиденько заробити, прибравши до рук ваше дільце, і, схоже, так він і планував. Але виникає проблема, Юджине. Ми не знаємо, де Денні й наркотики. І також у нас немає доказів, що Сом знає, де вони. Тож ми повертаємося на старт. Тому я й сподівався, що ви мені якось допоможете.

— Вибачте, сер. — Юджин потирав рот. — Я просто не знаю, чим вам допомогти.

— Ну, може, ви ще трохи над цим подумайте. Ми ж, як-не-як, про вбивство говоримо.

— Убивство? — Юджин сторопів. — Фариш помер? — На мить йому серед спеки забило дух. Він уже годину не заходив у відділення інтенсивної терапії; відправив Ґам і Кертіса з кафетерію, після овочевого супу й бананового пудингу, а сам сидів і пив каву.

Коп здивувався — але Юджин не бачив, справжній то подив чи награний.

— Ви не знали? — запитав він. — Я бачив, що ви туди йдете по коридору, то подумав…