Михайло Сергійович Грушевський - Історія України-Руси. До року 1340

Правды і Происхожденіе и состав Р. Правди (популярні статї — Книга для чтенія по рус. исторіи під ред. Д.-Запольского, І, 1904). Максимейко Русская Правда и литовско-русское право (Сборникъ учениковъ В.-Буданова, 1904, пор. мої замітки в Записках Н. тов. ім. Шевченка т. LXII). Павловъ-Сильванскій Симоволизмъ въ древнемъ русскомъ прав Ђ (Ж. М. Н. П. 1905, VI).

29. Питаннє про рецепцію в староруськім праві (до с. 357).

Рецепція скандинавського і взагалї ґерманського права, як я сказав в текстї, тепер стратила кредит і навіть часами вповнї іґноруєть ся дослїдниками. З сучасних істориків руського права пор. В.-Буданов зовсїм відкидав її — Обзоръ c. 104, пор. його Христоматию І c. 26-7,29. Обережнїйше висловляєть ся Серґєєвіч — він допускає вплив скандинавського права через варяжських судий (Лекціи c. 83), підносить, що „одиницї викупа” (compositio) Правди подекуди однакові з ґерманскими, і припускає, що вони могли взяти ся з скандинавського права; слово вира „може бути що не славянське, а ґерманське” (ib. c. 385); з тим усїм він одначе зістаєть ся тільки при обережних припущеннях і даючи візантийському праву, як джерелу Правди, самостійне місце, і детайлїчно дослїджуючи можливі візантийські запозичення, зовсїм не робить сього що до скандинавського права. Ще загальнїйше, ставить питаннє нпр. Ключевский (ор. с. с. 268); у нього ”русскій закон” кодифікований в Р. Правдї має „отдаленные корни въ народныхъ обычаяхъ варяжскихъ и славянскихъ”, але змодифікований пізнїйшою еволюцією міського житя і впливами християнства. Скандинавське право при такім поставленню справи стає чимсь вповнї теоретичним, недослїдженим, в що так само можна вірити, як і заперечити.

З поміж подібностей в композиціях з ґерманським правом особливо піднесена була здавна плата трох гривен за уживаннє чужого коня без дозволу властителя (Ак. 11); як раз кару 3 марок за се має ютляндське право (кодіфіковане пізнїйше). Але три гривни — се такса дорожшого коня (княжого) — Кар. 41, кара ж за уживаннє чужого коня без дозволу є і в екльозї Льва і Константина. Взагалї ж коінцидеція таких чисел як 3, 7, 12 зовсїм нїчого не може довести. Що до вири, то подібність з нїмецьким Wehrgeld дїйсно кидаєть ся в очі, але з другого боку вказують на вир — кров у финських мовах; до того треба запримітити, що в найдавнїйшій Правдї, складаній в часи найбільшої сили скандинавського елємента на Руси, сього слова нема. Ріжницї між нїмецьким і руським правом на пунктї вири виясняв уже київський професор Іванїшев в своїй дісертації О плат Ђ за убійство въ древнемъ русскомъ и другихъ славянскихъ законодательствахъ въ сравненіи съ германскою вирою, 1840 (передр. в Сочиненіях). Загалом же взявши в цїлім сїм питанню замало звертали увагу на можливости спільного походження певних правних понять у славянських і ґерманських племен, взагалї найбільше зближених в сфері культури між собою. Ляйст в своїх дослїдах над індоевропейським правом дуже справедливо положив натиск на те, що певні подібности староруського права з ґерманським, латинським й ин. знаходять своє об'ясненнє в спільности основних правних понять індоевропейських племен, і з сього становища знаходить своє об'ясненнє й спеціальна близькість староруського права до ґерманського (Leist Altarisches jus civile II c. 232).

Сю точку не треба спускати з ока і при слїдженню подібностей староруського права і з римо-візантийським. Що більше. Не треба спускати з очей сильного пословянщення Візантиї й можливости сильних впливів на її пізнїйше право словянського звичайового (такі можливости відношено уже в лїтературі). Як раз анальоґії з Рус. Правдою вказують ся переважно в пізнїйших кодексах — Екльозїі, Прохіронї, що стоять більше на ґрунтї нового звичайового права, як leges barbarorum, а не старого римського. Тому в кождім осібнім випадку треба добре застановити ся, чи дїйсно маємо вплив тих кодексів, а не анальоґію руського права з славянським звичайовим правом Візантиї. А сього новійші дослїдники, що займають ся такими анальоґіями, не роблять зовсїм — вони ловлять подібности і годї, а справа тим часом зовсїм не так проста.

Про візантийські впливи див. Дювернуа Источники права и судъ въ древней Россіи, гл. IV, його ж Изъ курса лекцій по русскому гражданскому праву, І, Спб., 1889; Поповъ О значеніи германскаго и византійскаго вліяній на русскую историческую жизнь въ первые два в Ђ ка ея развитія (Записка моск. унив. 1871, I); Ключевского Курсъ І нпр. с. 369-70; Серг Ђ евича Лекціи c. 44, 466, 502 і далї.

30. Лїтература родинного права (до c. 372 і далї).

Лїтературу про шлюб і родинні відносини див. в т. І прим. 46, тут додам іще: Дубакинъ Вліяніе христіянства на семейный бытъ русскаго общества, Спб., 1880, його ж: О вліяніи Византіи на семейный бытъ русскаго общества (відчит, Христіанское Чтеніе, 1881, III-IV); про се також Ключевский ор. c. і Рожковъ (Обворъ). Староруське родинне право: А. Поповъ Объ опек Ђ и насл Ђ дств Ђ по Русской Правд Ђ (Сборникъ истор. и статист. св Ђ д Ђ ній о Россіи Валуева, І, 1845). Мулловъ Русскіе законы о союз Ђ семейственномъ (Архивъ ист. и практ. св Ђ д. Калачева, 1860, IV і V). Алекс Ђ евъ Объ отношеніяхъ супруговъ къ имуществу въ древней Польш Ђ и Россіи (Чтенія московські, 1868, II). Горчаковъ О тайн Ђ супружества — Происхожденіе, ист.-юрид. значеніе и канонич. достоинство 50 гл. Кормчей книги, Спб. 1880. Загоровскій О развод Ђ по русскому праву, Харків, 1884, його ж: О незаконнорожденныхъ по древнему русскому праву (Журн. Мин. Юст. 1898, V). Ланге О правахъ собственности супруговъ по древнерусскому праву, 1886. Павловъ — 50 глава Кормчей книги какъ историческій и практическій источникъ русскаго брачнаго права, Мва, 1887 (викликане книгою Горчакова, з початку статї в Христ. Чтеній1882 і 1883 та Трудах київ. д. ак. 1884). Пергаментъ — Къ вопросу объ имущественныхъ отношеніяхъ супруговъ по древн Ђ йшему русскому праву (Ж. М. Н. П. 1894, XI). Леонтовичъ О происхожденіи семьи вообще и о ея организаціи по древнему русскому праву (Ж. М. Ю. 1900, VI, IX-X). Окрім того сюди ж належать відповідні віддїли курсів історії руського права і канонїчного права.

31. Лїтература староруської штуки (до c. 422 і далї).

Перший компендіум історії староруської штуки попробував дати Новицкий в книзї Исторія русскаго искусства т. І, 1898-9; се досить механїчно зроблена компіляція, і поодинокі її роздїли мають ріжну вартість в взалежности від тих моноґрафій, на котрих автор операв ся; в огляд увійшли тільки плястичні штуки (без музики). Перед ним загальний погляд на руську штуку