Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

Це відбувалося відносно недалеко, тож особистість відчувала і це.

Бо зовнішній світ такий – у собі не закриєшся.

– Уперед! – зло гаркнув вождь її загону, і песиголовка, разом із іншими, вимушено ступила крок уперед. Вимушено, але вона та інші ступили, бо позаду кожного загону невольних бійців, у його останньому ряду, знаходилися досвідчені вбивці, що отримували щедру зарплатню, і покваплювали інших – заградники.

У цю мить пролунало ще кілька бахів попереду, а потім ще в інших місцях побахкало, і її загін, як і сусідні, як і уся хвиля – усі невпевнено зупинилися; зокрема і вожді із заградниками: живі істоти дивилися куди прилетить смерть… нова і така страшна смерть, проти котрої їм не допоможуть ані пазури, ані зуби; смерть, проти котрої особистість може тільки молитися, щоб вона оминула її боком.

Хоча б її.

Тим часом ще два ядра пролетіли строєм песиголовців неподалік, знов додавши поранених та вбитих, а також криків болю та страждання.

Ваня затремтіла.

Вона не хотіла бігти уперед.

І інші також не хотіли, вона відчувала… і це!

– Уперед! – знов сказав вождь.

Сказав невпевнено.

Але через мить він помотав головою, зло ошкірився, а потім ту злість виплеснув на підлеглих:

– Уперед, сукі, інакше заградники вб’ють вас раніше ніж людішки!

Знов пролунали гарматні постріли, але вождь не звернув на них уваги; замість цього, стрімко підскочивши до найближчого песиголовця, він підштовхнув його – той невпевнено ступив кілька кроків, а за ним ступили й деякі інші.

– Уперед, уперед! – почулося позаду.

Сильна лапа… чи то рука – вона штовхнув Ваню у плече.

Дівчина беззвучно заплакала, та ступила уперед… крок, другий, а потім набрала темп, і через декілька секунд вона вже бігла, разом із іншими незвичайними лихийцями.

А попереду, гарматні постріли звучали вже щосекунди.