Айн Ренд - Джерело

— Місіс Вайненд, будинок буде готовим за десять днів.

І вона відповіла:

— Чудово, містере Рорк.

Вона полюбила будинок, дотик до поруччя сходів, стіни, що оточували повітря, яким вона дихала. Вона полюбила вмикати світло ввечері й саме світло, що бігло дротами, які він проклав, воду, що струменіла з-під крана, який він приєднав до трубопроводу; тепло вогню серпневими вечорами перед каміном, що його до останнього каменя збудовано за його ескізами. Вона думала: «Щомиті… кожна моя життєва потреба…». Вона думала: «Чому б і ні? Те саме з моїм тілом — легені, кровоносні судини, нерви, мозок — усе в його владі». Вона відчувала себе єдиним цілим із цим будинком.

Любила ночі, коли, лежачи в обіймах Вайненда, розплющувала очі й бачила спальню, створену Рорком. Зціплювала зуби від хворобливої насолоди, що наполовину була реакцією тіла, а наполовину насмішкою незадоволеного голоду в її тілі, й підкоряючись, вона не знала, хто з чоловіків подарував їй цю насолоду, один із них чи обидва.

Вайненд спостерігав, як вона проходжає кімнатами, спускається сходами, стоїть біля вікна. Сказав був: «Я ніколи не думав, що будинок можна спроектувати для жінки, наче сукню. Ти не бачиш себе в ньому так, як я, ти не можеш побачити, як цей будинок тобі пасує. Кожен кут, кожну дрібничку в кожній кімнаті підібрано для тебе. Цей будинок підібрано до твого зросту, форми твого тіла. Навіть текстура стін дивовижним чином пасує до твоєї шкіри. Це храм Стоддарда, тільки збудований для однієї людини, і ця людина моя. Це саме те, чого я прагнув. Місто не дотикається до тебе. Я завжди боявся, що місто вкраде тебе від мене. Воно дало мені все, що я маю. Часом мені здається, що воно зажадає плати за це. Але тут ти в безпеці, ти моя». Вона хотіла закричати: «Ґейле, тут я належу йому так, як ніколи ще не належала!».

Рорк був єдиним гостем, якого Вайненд запросив до будинку. Вона змирилася з його візитами на вихідних. Це було найважче. Знала, що він приїжджав не для того, щоб заподіяти їй біль, а на запрошення Вайненда, що його товариство Роркові подобалося. Вона згадала, як сказала одного вечора, поклавши руку на поруччя сходів, що вели нагору до її спальні:

— Містере Рорк, приходьте снідати, коли захочете. Просто натисніть кнопку виклику у вітальні.

— Дякую вам, місіс Вайненд. На добраніч.

Лише одного разу вона на мить залишилася з ним наодинці; вона всю ніч не склепила очей, думаючи про те, що він у кімнаті навпроти холу. Вийшла з дому, поки всі ще спали, спустилася до підніжжя пагорба і відчула, як їй стає легше у незвичній нерухомості землі, у нерухомості вранішнього світла, хоча сонця ще не було на небі, серед статичного листя в мерехтливій очікувальній тиші. Вона почула кроки за спиною, зупинилася і притулилася до стовбура дерева. Рорк перекинув через плече купальний костюм і йшов до озера скупатися. Він зупинився перед нею, і вони постояли, помовчавши разом з усім світом, дивлячись одне на одного. Він нічого не сказав, просто повернувся і пішов. Домінік стояла далі, притулившись до дерева. А потім повернулася в будинок.

Зараз, сидячи біля озера, вона почула, як Вайненд каже Роркові:

— Говарде, ти здаєшся найбільшим лінюхом на світі.

— Так і є.

— Я не бачив, щоб іще хтось так розслаблявся.

— Спробуй не поспати три ночі поспіль.

— Я пропонував тобі приїхати вчора.

— Я не міг.

— Ти тут не знепритомнієш?

— Я б залюбки. Це чудово. — Здійняв голову, його очі сміялися, наче він не бачив будинок на пагорбі, наче не говорив про нього. — Ось так я хотів би померти, розтягнувшись на якомусь узбережжі, просто заплющити очі й ніколи їх уже не розплющувати.

Вона подумала: «Він думає про те ж, що і я — про цю мить зранку. Ґейл не зрозуміє — це не про нього і Ґейла, а цього разу про нього і про мене».

Вайненд сказав:

— Ти клятий бовдур. Це на тебе не схоже, навіть якщо це жарт. Щось тебе вбиває. Що?

— Вентиляційні шахти, цієї миті. Дуже вперті вентиляційні шахти.

— Для кого?

— Для клієнтів… У мене зараз різноманітні клієнти.

— Ти мусиш працювати вночі?

— Так — саме для цих людей. Дуже особливе замовлення. Не можу навіть принести його до бюро.

— Про що ти?

— Ні про що. Не зважай. Я напівсонний.

Вона подумала: «Це данина Ґейлові, довіра переможця — він розслабився наче кіт, а коти відпочивають лише в присутності тих, кого люблять».

— Після вечері я зажену тебе нагору, замкну двері, — сказав Вайненд, — і залишу на дванадцять годин виспатися.

— Гаразд.

— Хочеш прокинутися рано? Ходімо поплаваємо вдосвіта.

— Ґейле, містер Рорк втомлений, — різко мовила Домінік.

Рорк оперся на лікті й глянув на неї. Вона побачила в його погляді розуміння.

— Ґейле, ти переймаєш погані звички заміських жителів, — продовжила вона, — нав'язуючи свій сільський розклад гостям із міста, які не звикли до цього.

Вона думала: «Нехай вона залишиться моєю — ця єдина мить, коли ти йшов до озера, — не дозволь Ґейлові забрати і її, як усе інше».

— Ти не можеш командувати містером Рорком, наче він твій працівник у «Знамені».

— Я не знаю жодної людини в світі, якою хотів би керувати більше, ніж містером Рорком, — весело сказав Вайненд, — якщо це зійде мені з рук.

— Тобі це і сходить із рук.

— Я не проти того, щоб мною покерували, місіс Вайненд, — відповів Рорк. — Якщо це такий здібний чоловік, як Ґейл.

«Дозволь мені виграти цього разу, — думала вона, — будь ласка, дозволь мені виграти. Тобі це нічого не варто — це безглуздо і геть нічого не означає, — але відмов йому, відмов йому заради пам'яті про цю мить, що належала не йому».

— Думаю, містере Рорк, вам краще відпочити. Вам потрібно завтра виспатися. Я накажу слугам не турбувати вас.

— Ні, не варто, місіс Вайненд, дякую, за кілька годин я очуняю. Я люблю плавати до сніданку. Ґейле, постукай у мої двері, коли будеш готовим, і підемо плавати.

Вона обвела поглядом поверхню озера і безлюдні, без жодного іншого будинку поблизу, пагорби — тільки вода, дерева і сонце, їхній світ — і подумала, що він має рацію — вони належали одне одному, всі троє.

Проект Кортландту представляв шість 15-поверхівок, кожну з яких було спроектовано у вигляді зірки неправильної форми із променями, що розходилися від центральної споруди. Ці