Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

скоординувалися з твоїми саперами. Ти маєш коди активації.

Якщо ми підірвемо всі з одного боку, можемо збити його з курсу.

Дай мені поговорити зі своїми техніками, і ми все владнаємо.

— Ага, так, непогана ідея. Я перешлю коди, — Міллер тепер

приділяв більше уваги розмові, але з якоїсь причини тамував

сміх. Наче готував панчлайн до дуже хорошого жарту. — Тільки

з техніками я тобі допомогти не зможу.

— Трясця, Міллере, ти вже й і з ними посрався?

Тепер Міллер розсміявся — вільним тихим сміхом, що його

може собі дозволити людина, на яку не навалюється

прискорення у кілька g . Якщо там і був якийсь жарт, Голден

його не вловив.

— Ага. Напевно. Але я не з цієї причини тобі не допоможу.

Просто я не на кораблі.

— Що?

— Я досі на Еросі.

Розділ п’ятдесятий. Міллер

–Як це розуміти: на Еросі? — перепитав Голден.

— Та от так, — Міллер старався заглушити почуття сорому

легковажним тоном. — Вишу тут догори дриґом над третинними

доками, де ми залишили один із кораблів. Почуваюся, наче кажан

довбаний.

— Але...

— І що цікаво: я не відчув, коли ця штука зрушила. Здавалося б, таке

прискорення мусило б мене струсити з астероїда або розплющити

в млинець. Щось одне точно. Але я не відчув нічого.

— Гаразд, зачекай. Ми скоро тебе підберемо.

— Голдене... Припини, добре?

Мовчанка тривала не більше десяти секунд, але несла зі собою

багато сенсів. «Небезпечно швартувати “Росинант” на Еросі», а також «Я прийшов сюди померти», а також «Не треба все ще більше

ускладнювати між нами».

— Еге, я тільки... — Голден затнувся і почав спочатку: — Гаразд. Дай

мені... дай мені зв’язатися з твоїми техніками. Я... Господи Боже, я дам

тобі знати, що вони скажуть.

— Одна штука. Ти збираєшся збити цього вилупка з курсу? Так от, зрозумій, що це більше не астероїд. Це корабель.

— Гаразд, — відгукнувся Голден. І трохи згодом: — Добре.

Зв’язок, клацнувши, обірвався. Міллер перевірив рівень кисню.

У скафандрі залишалося на три години, але він може повернутися на

свій кораблик і поповнити запаси. Отже, Ерос рухається? Він, як

і раніше, не відчував нічого, але можна було помітити мікрометеорити, що прилітали з одного боку й відскакували від вигнутої поверхні

астероїда. Якщо станція далі розганятиметься, їх прилітатиме більше, з більшою силою. Краще сховатися в кораблі.

Він знову перемкнув термінал на трансляцію з Ероса. Станція під

ним потріскувала й бурмотіла, видавала низькі протяжні голосні, схожі

на запис пісні китів. Раніше він чув сердиті розмови і тріскотіння

статики — тепер голос Ероса був умиротвореним. Цікаво, яку музику

зміксують із цього приятелі Діоґо? Здається, їм не до смаку повільні

танці. У попереку щось засвербіло, й Міллер потерся об скафандр. І не

відразу усвідомив, що усміхається. Розсміявся. На нього накотилася

хвиля ейфорії.

У всесвіті є іншопланетне життя, і він осідлав його, наче блоха

собаку. Станція Ерос рухалася з власної вільної волі та силою

механізмів, які він навіть боявся уявляти. Уже й не пригадати, скільки

років тому його востаннє з головою накрило благоговінням. Забув це

відчуття. А зараз розводив руки в боки, немов намагаючись осягнути

нескінченний темний вакуум унизу.

Потім зітхнув і повернувся до корабля.

Під захистом його обшивки він зняв скафандр та під’єднав балони до

системи вентиляції. На кораблі лише одна людина, тож навіть

малопотужна система життєзабезпечення впорається за годину.

Корабельні акумулятори заряджені майже на повну. Його термінал

двічі дзенькнув, нагадуючи, що пора знову прийняти таблетки проти

раку. Ті самі, які він заробив, коли востаннє був на Еросі. Та які

прийматиме до кінця свого життя. Хороший жарт.

Термоядерні заряди зберігались у вантажному трюмі: сірі прямокутні

контейнери, у півтора раза більші в ширину, ніж у висоту — як

цеглинки в цементі рожевої амортизаційної піни. Двадцять хвилин він

шукав по комірчинах балончик, у якому залишилося бодай трохи

розчинника. Тонка цівка спрею пахла озоном і мастилом, і тверда піна