Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

згусток —

Голден не мав ані найменшого уявлення, що робить зараз, він

бачив, як зазнали краху найрозумніші плани, й підозрював, що

кінець близько. Короткий спалах надії, який відчув раніше, вже

згасав.

«Як тобі вдається зберігати спокій?»

«Здається, я спостерігаю кінець людства, — відповів собі

Голден. — Я дзвоню Фредові, щоб не довелося нести тягар

провини самому, коли ні в кого не виникне ідей, як це зупинити.

Звісно, що я не зберігаю спокій».

«Я просто розподіляю провину».

* * *

— Як швидко? — недовірливо перепитав Фред.

— Чотири g і продовжує прискорюватися, — здушеним

голосом відповів Голден. — А ще він тепер невидимий для

радара.

— Чотири g. Ви знаєте масу Ероса?

— Ми це вже, гм, обговорили, — тільки тягар перевантаження

не давав проявитися нетерплячості у Голденовому голосі. —

Питання в тому, що тепер? «Нову» промазав. Наші плани

зійшли на пси.

Навантаження ще раз відчутно зросло — Алекс прискорив

корабель іще більше, аби не відстати від Ероса. Ще трохи, і говорити стане неможливо.

— Він точно прямує до Землі?

— Алекс із Наомі впевнені відсотків на дев’яносто. Складно

досягти абсолютної точності, покладаючись лише на візуальне

спостереження. Але я їм довіряю. Я б теж прямував до місця, де

чекають тридцять мільярдів придатних до інфікування жертв.

Тридцять мільярдів нових жертв. Із них восьмеро — його

батьки. Він уявив батька Тома як пучок трубок, з яких

виливається брунатний слиз. Мама Еліза у вигляді грудної

клітини, що тягне себе по підлозі однією кістяною рукою.

Маючи стільки біомаси, що воно зробить? Пересуне Землю?

Вимкне Сонце?

— Треба їх попередити, — Голден силкувався не проковтнути

язика, вимовляючи це.

— Ти думаєш, вони не знають?

— Вони бачать загрозу. Але можуть не бачити кінець усього

ендемічного життя Сонячної системи. Ти хотів перепустку за

стіл переговорів? Як щодо такого: об’єднуємося або вимираємо.

Фред трохи помовчав. Поки Голден чекав, космічне фонове

випромінювання таємниче шепотіло йому на вухо нещасливі

знамення. «Новоприбулий... Побудь тут чотирнадцять

мільярдів років. Побачиш те, що бачили ми. Тоді уся ця маячня

не здаватиметься тобі такою важливою».

— Я подивлюся, що можна зробити, — Фред перервав лекцію

всесвіту про швидкоплинність усього сущого. — А що тим часом

робитимете ви?

«Втрачу астероїд з поля зору і тоді дивитимусь, як помирає

колиска людства».

— Я відкритий до будь-яких пропозицій.

— Можливо, ви можете підірвати якісь із зарядів на поверхні, з тих, що залишила моя команда? Зіб’єте Ерос із курсу. Виграєте

час.

— Це контактні детонатори. Ми до них не доберемося...

Останнє слово зірвалося в зойк, коли крісло вкололо Голдена

в десятку різних місць і заходилося закачувати вогонь у його

тіло. Алекс вжарив по джину, а отже, Ерос усе розганявся, і вони

могли знепритомніти. До якої швидкості він розженеться?

Навіть під джином неможливо витримати довготривале

перевантаження більше семи чи восьми g без серйозного

ризику. Якщо Ерос нагнітатиме, він їх зрештою пережене.

— Можна детонувати на відстані. Міллер має коди. Нехай його

команда розрахує, які заряди підірвати для найдієвішого

ефекту.

— Прийнято. Наберу Міллера.

— А я займуся внутряками, — Фред анітрохи не збентежився, вживши жаргонне слівце поясан. — Подивимося, що можна

зробити.

Голден перервав зв’язок і набрав корабель Міллера.

— Йоу, — озвався хтось, хто сидів там на радіо.

— Це Голден, «Росинант». Дайте мені Міллера.

— Ого, — відповів голос. — Сек.

Почулося клацання, тоді тріскотіння статики, тоді Міллер

привітався зі слабким відлунням. Певно, досі у шоломі.

— Міллере, це Голден. Давай поговоримо про те, що сталося.

— Ерос перескочив.

Міллер звучав дивно, ніби звіддалік. Як наче розмова його не

цікавила. Голден відчув роздратування, але хутко його

придушив. Зараз йому потрібен Міллер, хоче він того чи ні.

— Слухай, я поговорив із Фредом, і він хоче, щоб