Джордж Мартін - Учта для гайвороння

вислуховує Правиця Короля? Ми б могли вдягтися служницями і перебути цілий день серед простолюддя — послухати, що пліткують про падіння Дракон-Каменя. Я знаю один заїзд, де співає Блакитний Бард, коли не служить при малій королеві. А ще винарню, де штукар обертає оливо на золото, воду на вино, а дівчат — на хлопців. Можливо, його чари подіють на нас. Хіба не хотіли б ваша милість на одну ніч стати чоловіком?

«Якби я була чоловіком, то була б Хайме, — подумала королева. — Якби я була чоловіком, то правила б цією державою від свого імені, а не від Томенового.»

— Тільки якби ви лишилися жінкою, — відповіла Серсея, бо знала, що саме це Таена хотіла почути. — Які лукаві спокуси ви вигадуєте! Що б я була за королева, якби віддала державу в тремтливі руки Гариса Звихта?

Таена закопилила губи.

— Ваша милість надто переймаються справами.

— Саме так, — погодилася Серсея, — про що потім шкодую наприкінці дня.

Вона узяла пані Добромир попід лікоть і промовила примирливо:

— Ну ходімо вже. На мене чекають.

Першим того дня звертався до престолу Джалабар Ксого, як личило його титулові самовладного князя у вигнанні. Незважаючи на пишність яскравого вбрання з пір’я, прийшов він, як і завжди, сумирним прохачем. Серсея терпляче вислухала його звичне благання про вояків та зброю — щоб відвоювати його законну маєтність, Долину Червоноцвіту — і відповіла:

— Його милість веде власну війну, князю Джалабаре. І зайвого війська для вас наразі не має. Можливо, наступного року.

Саме так йому завжди відповідав Роберт. Наступного року її відповідь буде «ніколи», але не сьогодні. Адже сьогодні до її ніг упав Дракон-Камінь.

Пан Галин з цеху алхіміків з’явився власною особою спитати, чи не можна алхімікам спробувати налупити драконячі яйця — раптом такі знайдуться на Дракон-Камені, який тепер повернувся під владу корони.

— Якщо яйця і були, Станіс напевне продав їх, щоб добути гроші на свій бунт, — відповіла королева, чемно не згадавши ані словом про божевілля самого задуму. Адже відколи помер останній дракон Таргарієнів, усі такі спроби закінчувалися смертю, лихом та ганьбою.

Наступними перед її очі з’явилися купці, благаючи престол заступитися за них перед Залізним Банком Браавосу. Браавосці, схоже, вимагали нагальної виплати усіх позик і відмовлялися надавати нові. «Нам потрібен новий банк, — вирішила Серсея, — Золотий Банк Ланіспорту.» Коли Томенів престол стоятиме міцно, вона сама про все подбає. А поки що вона могла лише порадити купцям виплатити браавоським лихварям усе, що тим належало.

Гостей від Святої Віри очолював її старий друг, септон Райнард. Містом його супроводили шестеро Синів Воїна; разом із септоном утворювалася сімка — святе, сприятливе для справи число. Новий верховний септон — або «верховний горобець», як його прозвав Місячок — усе робив сімками. Лицарі мали на собі паси з семи смуг кольорів Віри. Маківки мечів та глухих шоломів оздоблювали кришталі. Щити за обрисами нагадували довгі клини — такі не часто бачили на Вестеросі від часів Завоювання. А знаку на них ніхто у Семицарстві не стрічав уже кілька століть: веселковий меч, що яскраво сяяв на полі темряви.

Кайбурн казав, що покласти свої мечі та життя до ніг Святої Віри та обернутися на Синів Воїна з’явилася вже мало не сотня лицарів, і щодня прибувають нові. «П’яні з власної побожності. Хто б подумав, що у королівствах водиться стільки цього гидкого наброду?» Більшість складали надвірні лицарі панських дружин та заплотні лицарі, що мандрували шляхами. Але стрічалися й особи високого роду: молодші сини зацних домів, дрібні князьки, уславлені воїни в літах, що бажали спокути старих гріхів.

А ще серед них був Лансель. Серсея була подумала, що Кайбурн жартує, коли той сказав, що її пришелепкуватий брат у перших кинув замок, землі та молоду дружину, повернувся у місто і приєднався до «шляхетного та могутнього братства Синів Воїна». Але ні, які жарти — онде він стоїть поруч з іншими побожними йолопами. Серсеї це геть не сподобалося; ще менше її втішила надзвичайна зухвалість та невдячність верховного горобця.

— Де верховний септон? — завимагала вона від Райнарда. — Я кликала до себе його, а не вас!

Септон Райнард почав виправдовуватися.

— Їхня пресвятість вислали мене замість себе і прохали переказати вашій милості, що Седмиця надіслала їх боротися проти зла та лукавства, і то невідкладно.

— Як саме? Проповідувати цнотливість на Шовковій вулиці? Чи не гадає він, що молитва про хвойд поверне їм дівочу чистоту?

— Наші тіла створені Батьком та Матір’ю, щоб поєднувати чоловіків із законними дружинами і народжувати на світ законних дітей, — відповів Райнард. — Продавати свої священні місця за гроші є для жінки ницою та грішною справою.

Побожне белькотіння лунало б із вуст септона Райнарда трохи переконливіше, якби королева не знала, що він має давніх приятелів і приятельок у кожному бурдеї на Шовковій вулиці. Та напевне, він вирішив для себе, що повторювати цвірінькання верховного горобця легше й вигідніше, ніж шкребти підлогу в храмі.

— Не здумайте мені тут проповіді читати, — попередила королева. — Господарі бурдеїв скаржаться, і то недарма.

— Чому праведні мають дослухатися до скарг грішних?

— Бо грішні наповнюють скрині королівської скарбниці! — відрізала королева. — Їхня грошва дозволяє мені платити моїм золотокирейникам і будувати галери для оборони наших берегів. Торгівлю теж не можна скидати з рахунку. Якщо у Король-Березі не буде бурдеїв, кораблі підуть до Сутіндолу чи Мартинова. Його пресвятість обіцяв мені мир на вулицях. Хвойди сприяють мирові. Простолюддя, позбавлене хвойд, вдається до ґвалтування. Відтепер нехай його пресвятість обмежиться проповідями у храмі — бо саме там їхнє місце!

Королева чекала щось почути від князя Гиліса, та замість нього з’явився, жалісно скрививши посіріле обличчя, великий маестер Пицель і повідомив, що Росбі конче заслаб — не може підвестися з ліжка.

— Сумно казати, але на мій острах, князь Гиліс скоро приєднається до своїх зацних пращурів. Нехай Батько подарує йому правий суд.

«Якщо Росбі помре, Мейс Тирел і мала королева знову пхатимуть мені на голову свого Гидкого Гарта.»

— Князь Гиліс кашляв при цьому дворі багато років, не думаючи помирати! — обурилася Серсея. — Він прокашляв половину Робертового царювання і все Джофріне від першого дня до останнього. Якщо він зараз помирає, то лише тому, що хтось зичить йому смерті.

Великий маестер Пицель нестямно блимнув очима.

— Перепрошую, ваша милосте? Але х-хто