Гі де Мопассан - Твори. Том 1

на борошні, він був мельником… Якби ви його знали, то теж сказали б, що йому бракує шляхетності… Що ж до дівчини…

Андермат урвав його:

— О, вона чудова… прекрасна… чарівна… і… знаєте… вона не буде бідніша за вас… якщо не багатша… це кажу вам я, повірте!..

А Гонтран пробурмотів:

— Авжеж, шлюб нічому не заважає і прикриває відступ. Шкода тільки, що ти не попередив нас. Як же, до біса, це сталося, друже?

Тоді Поль усе розповів, трохи дещо змінивши. Перебільшив свої вагання й про те, як у нього раптом виникло таке рішення, коли слова дівчини дали підставу думати, що вона любить його. Казав про несподіваний прихід старого Оріоля, про їхню сварку, теж перебільшивши її, про сумніви селянина щодо його багатства і про гербовий папір, видобутий з шафи.

Андермат, мало не плачучи від сміху, стукнув рукою по столу:

— О! То він повторив цю штуку з гербовим папером! Це ж мій, мій винахід!

Але Поль, трохи почервонівши, пробурмотів:

— Прошу вас, не кажіть поки що про цю новину вашій дружині. Ми з нею великі друзі, тож зручніше буде, якщо я сам про все їй розповім…

Гонтран дивився на приятеля з чудною веселою посмішкою, яка, здавалось, говорила: «Дуже добре придумав, дуже добре! От як треба кінчати такі справи — без галасу, без історій, без драм!»

І запропонував:

— Якщо хочеш, друзяко, ходімо до неї разом після сніданку, коли вона встане, і ти скажеш про своє рішення.

Вони зустрілись поглядами, якийсь час пильно дивились один на одного, читаючи приховані думки, потім відвернули очі.

І Поль байдуже відповів: %

— Гаразд, я з радістю, ми про це ще поговоримо.

Увійшов лакей, попередив, що доктор Блек приїхав до

принцеси, і маркіз одразу ж вийшов, щоб перестріти його.

Він пояснив лікареві становище, розповів про труднощі зятя та бажання дочки, і той охоче пішов за ним.

Як тільки маленький головатий чоловік зайшов у кімнату Христіани, вона сказала:

— Тату, залиш нас.

І маркіз вийшов. Тоді вона ледве чутним, ніжним голосом, немов на сповіді, розповіла про свої тривоги, страхи й кошмари. Лікар слухав, як священик, дивлячись на неї великими круглими очима, і легенько кивав головою, показуючи свою уважність.

— Так, так, — бурмотів він, начебто хотів сказати: «Ваш стан я знаю, як свої п’ять пальців, і вилікую, як захочу».

Коли Христіана скінчила, він почав з дріб’язковою докладністю розпитувати про її життя, звички, режим, лікування. Він, здавалось, то схвалював її жестом, то стримано відкидав щось коротким вигуком. А як вона дійшла до найбільшого свого страху, що дитина не так лежить, він підвівся і з цнотливістю духівника обмацав її руками скрізь ковдру, після чого сказав:

— Ні, все дуже добре.

їй захотілось поцілувати його. Яка мила людина, цей лікар!

Блек узяв аркуш паперу на столі й написав рецепт. Рецепт був довгий, дуже довгий. Потім знову підійшов до ліжка і зовсім іншим тоном, немов показуючи, що професійний і священний обов’язок його вже скінчений, завів з нею розмову.

У нього був глибокий, густий голос, гучний голос кремезного карлика, і його звичайнісінькі фрази звучали як питання. Говорив він про все. Видно, його дуже цікавило Гонтранове одруження.

— Я вже не кажу про одруження пана Бретіньї, хоч це зовсім не секрет, бо Оріоль розповідає про це всім.

їй зробилося млосно, холод побіг від кінчиків пальців, охопивши все тіло — руки, груди, живіт, ноги. Христіана ще не зовсім розуміла, але страх, що лікар не докаже і вона не знатиме правди, зробив її обережною.

— Он як! — прошепотіла вона. — Оріоль усім це розповідає?

— Так, так! Хвилин десять тому він мені самому це сказав. Добродій Бретіньї, здається, дуже багатий і вже давно любить Шарлотту. А втім, ці два шлюби влаштувала пані Онора. В її домі зустрічалися молоді люди…

Христіана заплющила очі. Знепритомніла.

Лікар гукнув на допомогу, і в кімнату прибігла покоївка;

потім з’явилися маркіз, Андермат і Гонтран, і всі кинулися діставати оцет, ефір, лід та всякі інші непотрібні речі.

Раптом молода жінка поворухнулася, розплющила очі, підвела руки і, скорчившись на ліжку, дико скрикнула. Вона намагалась говорити, бурмотіла:

— О, як боляче… Боже мій… як боляче… у крижах… Мене ніби розриває… о Боже мій… — І знову кричала.

Незабаром стало ясно, що почалися пологи.

Тоді Андермат кинувся по доктора Латона; той саме кінчав снідати.

— Мерщій ходімо… З дружиною нещастя… мерщій…

Потім він вигадав хитрість і сказав, що доктор Блек

саме був у готелі, коли почалися болі.

Доктор Блек підтвердив перед колегою цю брехню.

— Я тільки-но зайшов до принцеси, коли мені сказали, що з пані Андермат погано. Я прибіг. І якраз вчасно!

Але Вільяма, схвильованого і стривоженого, раптом охопили сумніви щодо обох лікарів; серце йому шалено калатало, і він без капелюха побіг до професора Ма-Руселя благати, щоб той прийшов на допомогу. Професор одразу ж погодився, застебнув сюртук машинальним жестом лікаря, що вирушає до хворого, і пішов великою поспішною, статечною ходою видатної людини, присутність якої може врятувати життя.

Як тільки він увійшов, обидва лікарі шанобливо й смиренно почали з ним радитись, повторюючи в один голос:

— Ось що сталося, дорогий професоре… Як ви вважаєте, дорогий професоре?.. Чи не було тут, дорогий професоре…

Андермат, розгублений від зойків дружини, і собі закидав Ма-Руселя питаннями і теж безперестанно називав його «дорогим професором».

Христіана, лежачи майже гола перед цими чоловіками, нічого не бачила, не знала, не розуміла; вона так страшенно мучилась, що всі думки вилетіли у неї з голови. їй здавалось, що її пиляють по животу і крижах довгою пилкою з тупими зубцями, які роздирали їй кості і м’язи, — поволі, нерівно, з поштовхами, на якусь мить зупинялись і знову пиляли, чимраз дужче.

Коли ці тортури на хвильку стихали, коли роздерте тіло давало розумові прояснитись, тоді в неї зринала думка — іце жорстокіша, ще болісніша за фізичний біль: він любить іншу жінку і от-от одружиться з нею.

І щоб угамувати пекучий біль, що ятрився в її душі, вона силкувалась викликати жорстоку муку в тілі — напружувала м’язи, вигиналась, і коли перейми починалися знову, принаймні ні про що не думала.

Ці муки тривали вже п’ятнадцять годин, Христіана так знесиліла від болю та розпачу, що більше не хотіла й жити і, корчившись від нестерпного болю, кликала смерть. І раптом після одного особливо довгого і жорстокого приступу їй здалося, що з неї виверглись усі нутрощі. І все скінчилось; біль ущух, як ущухають