Гі де Мопассан - Твори. Том 1

Банкір, дуже схвильований, походжав туди й сюди по кабінету головного лікаря, добирав способу, щоб пояснити це лихо якоюсь іншою причиною, вигадував нещасний випадок, падіння, необачність, аневризм, і нетерпляче ждав лікаря Латона, який мав констатувати смерть — в обережних висловах, так, щоб не було жодної підозри щодо справжньої причини її.

Головний лікар увійшов блідий та схвильований, і прямо з порога запитав:

— Ви знаєте сумну новину?

— Знаю, помер Обрі-Пастер.

— Ні, ні, я не про те — доктор Мазеллі втік з дочкою професора Клоша.

Андерматові поза шкірою пройшов дрож.

— Як?.. Ви кажете…

— Ох, дорогий докторе, це жахлива катастрофа, це крах…

Він сів, витер лоба і розповів усе, що чув від Петрюса Мартеля, якому щойно перед тим це розповів лакей пана професора.

Мазеллі дуже завзято впадав за гарною блондинкою, страшенною кокеткою, легковажною жінкою, вдовою, перший чоловік якої помер, казали, від сухот через надто палку любов. Але пан Клош, довідавшись про наміри італійського лікаря і не бажаючи мати цього авантурника другим зятем, рішуче вигнав його геть, заставши колись навколішках перед дочкою.

Мазеллі вийшов у двері, а незабаром за допомогою шовкової драбинки закоханих вліз у вікно. Було двоє різних пояснень. За першим, він довів дочку професора до нестями від кохання і ревнощів, за другим, він весь час потай бачився з нею, вдаючи, буцімто цікавиться іншою жінкою; нарешті, впевнившись, що професор не поступиться, сьогодні вночі викрав її, щоб цим скандалом добитися шлюбу.

Андермат усе ходив по кімнаті, а доктор Латон схопився і, притулившись до стіни, викрикнув:

— І це лікар, пане, лікар отаке вчинив… Доктор медицини!.. Яка розбещеність!..

Глибоко засмучений Андермат обмірковував наслідки, класифікував їх і зважував, ніби підбиваючи підсумки. Виходило ось що:

1. Прикрі чутки ширяться по сусідніх курортах і дійдуть аж до Парижа. Проте, якщо вміло взятися, то, либонь, можна буде використати це викрадення як рекламу. Півтора десятка добре складених заміток привернули б до Монт-Оріоля велику увагу.

2. Від’їзд професора Клоша — непоправна втрата.

3. Від’їзд герцогині і герцога де Рамас-Альдаварра — друга неминуча втрата, якої нічим не відшкодувати.

Загалом, доктор Латон мав слушність. Це була жахлива катастрофа.

І тоді банкір звернувся до лікаря:

— Вам треба негайно піти в «Сплендід-готель» і скласти акт про смерть Обрі-Пастера так, щоб ніхто не догадався про крововилив.

Доктор Латон узяв капелюха і, вже виходячи, сказав:

— Ах, ще одна новина! Це правда, що ваш приятель, Поль Бретіньї, одружується з Шарлоттою Оріоль?

Андермат здригнувся від подиву:

— Бретіньї? Та що ви!.. Хто вам сказав?

— Той же Петрюс Мартель, а він чув од самого Оріоля.

— Від Оріоля?

— Атож, від старого Оріоля, який хвалився, що його майбутній зять має три мільйони статку.

Вільям не знав уже, що й думати. Пробурмотів:

— Справді, це можливо, останнім часом він біля неї дуже впадав!.. Але ж тоді… увесь пагорб — наш… увесь пагорб!.. О, треба негайно впевнитися самому.

І він вийшов з лікарем, аби ще до сніданку побачитися з Полем.

Тільки-но Андермат зайшов до готелю, йому сказали, що дружина вже кілька разів питала про нього. Він застав її ще в ліжку — Христіана розмовляла з батьком та братом, який швидко й неуважно переглядав газети.

Вона почувала себе кепсько, дуже кепсько, і хвилювалась. їй не знати чого було страшно. До того ж уже кілька днів їй не давало спокою одне бажання — дедалі невідчеп-ніша забаганка вагітної жінки: вона хотіла порадитися з лікарем Блеком. Постійно чуючи довкола себе кпини з доктора Латона, вона втратила до нього всяку довіру і хотіла вислухати думку іншого лікаря, думку доктора Блека, слава якого невпинно зростала. Страхи, всякі страхи, всякі передчуття, що мучать жінок наприкінці вагітності, гнітили її тепер з ранку до вечора. Минулої ночі вона бачила сон, після чого надумала, що дитина не так лежить, що нормальні пологи неможливі і доведеться вдатися до кесаревого розтину. І Христіана вже переживала в уяві цю операцію. Бачила, як лежить на спині, з розрізаним животом, на скривавленому ліжку, а з неї виймають щось червоне, нерухоме, безголосе, мертве. Кожні десять хвилин вона заплющувала очі й знову уявляла собі ту жахливу, болісну муку. Зрештою вбила собі в голову, що тільк» доктор Блек може сказати їй правду, і зажадала, щоб він зараз же прийшов, оглянув її негайно, негайно, негайно!

Страшенно збентежений Андермат не знав, що й казати.

— Але ж, маленька моя, це дуже важко, зважаючи на мої стосунки з Латоном… це… навіть неможливо. Слухай,

ось що я придумав — покличу професора Ма-Руселя. Де там Блекові до нього! Він не відмовиться прийти.

Але Христіана наполягала на своєму. Хотіла, щоб прийшов Блек, тільки він! їй треба було його побачити, побачити його велику голову, голову бульдога, коло себе. Це була пристрасна потреба, безтямне й забобонне бажання; він був конче потрібен їй.

Тоді Вільям спробував відвернути її думки на інше.

— Ти ще не знаєш, той інтриган Мазеллі цієї ночі викрав дочку професора Клоша. Вони втекли невідомо куди. Оце так історія!

Вона підвелась на подушці; її очі розширились від туги, і вона прошепотіла:

— О бідна герцогиня… бідна жінка… Як мені шкода її!

Серцем вона вже давно розуміла страждання іншого

пристрасного, змученого серця! Бо ж мучилась тим самим болем, плакала тими самими слізьми.

Проте знову сказала:

— Слухай, Вілю, поклич Блека. Я відчуваю, що помру, якщо він не прийде.

Андермат узяв її руку й ніжно поцілував:

— Ну, маленька моя Христіано, будь же розважлива… зрозумій…

Побачивши на її очах сльози, він звернувся до маркіза:

— Краще це зробити вам, любий тестю. Я не можу. Блек щодня приходить сюди о першій годині до принцеси Мальдебурзької. Спиніть його і попросіть зайти до вашої дочки. Ти ж почекаєш годинку, правда, Христіано?

Вона погодилась годину чекати, але вставати з ліжка, щоб поснідати з ними, відмовилась, і чоловіки пішли до їдальні самі.

Поль уже був там. Побачивши його, Андермат скрикнув:

— Слухайте, що це мені сьогодні сказали? Ви одружуєтесь із Шарлоттою Оріоль? Це ж неправда, га?

Молодий чоловік, стурбовано поглядаючи на зачинені двері, стиха відповів:

— Боже мій, правда!

Ніхто ще не знав цього, і вони всі троє стояли перед ним, остовпілі від подиву.

Вільям спитав:

— Що це вам стукнуло? З вашим достатком женитися? Зв’язувати себе з жінкою, коли ви можете мати їх усіх? Крім того, і сім’ю її ніяк не назвеш шляхетною. Це добре для Гонтрана, у якого в кишені порожньо.

Бретіньї засміявся:

— Батько мій забагатів