Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

до влади, до знань про Метью та мене, до чогось такого, що зможе забезпечити йому хоч якийсь вплив на де Клермонів, — насамкінець візьме гору. — Я можу накапати кров у чашку.

— Ні, — похитав головою Габбард. — Тоді ваша кров стане брудною. А вона має бути чистою.

— Тоді візьмімо срібну чашку, — запропонувала я, пригадавши уроки Шефа в Сеп-Турі.

— Розріжте собі вену над моїм ротом, і нехай кров капає до нього. — Інакше я засумніваюся в щирості вашої пропозиції.

— Гаразд, отче Габбард. Я приймаю ваші умови. — Послабивши зав’язку на правому рукаві, я закотила його. І при цьому стиха попрохала Кору бути насторожі. — Де б ви хотіли це зробити? Наскільки мені відомо, ваші діти стають перед вами навколішки, але в нашому випадку цей варіант не годиться, бо тоді я не зможу накапати крові до вашого рота.

— Це таїнство. І Богу неважливо, хто стає на коліна. — На мій подив, Габбард упав переді мною на коліна і подав мені ножа.

— Він мені не потрібен. — Клацнувши пальцями над блакитними жилками мого зап’ястя, я прошепотіла просте розв’язуюче заклинання. З’явилася червона краплина і почала набухати.

Вампір роззявив рота і прикипів до мене поглядом. Він, мабуть, чекав, що я передумаю чи якимось чином його надурю. Але я вирішила дотриматися якщо не духу щойно укладеної угоди, то хоча б її букви. «Дякую тобі, Гуді Альсоп», — сказала я, посилаючи їй своє мовчазне благословення за те, що навчила мене, як треба поводитися з цим чоловіком.

Я нахилила свою кисть над його ротом і стиснула кулак. Краплина крові скотилася з моєї руки і почала падати вниз. Габбард закліпав очима й заплющив їх, наче бажаючи зосередитися на тому, що повідає йому моя кров.

— Що таке кров, як не вода й вогонь? — стиха проказала я. Я наказала вітру уповільнити падіння краплини. Коли міць повітря зросла, крапля уповільнилася настільки, що тихо лягла блискучим кристалом на язика Габбарда. Вампір отетеріло розкрив очі.

— Ми ж домовлялися — всього одна краплина. — Вітер висушив залишок крові, роздмухавши її тонесенькими звивистими стрічками поміж голубих прожилок. — Ви ж Божа людина і людина слова, чи не так, отче Габбард?

Кора попустила свій хвіст на моїй талії. Вона робила це для того, щоб у дитини не залишилося жодного спогаду про цю огидну оборудку, але тепер, здавалося, їй захотілося своїм хвостом забити Габбарда до непритомності.

Я повільно забрала руку. Габбард подумав було схопити її і повернути до свого рота. Я побачила цю думку в його голові так само ясно, як колись побачила в голові Едварда Келлі бажання торохнути мене палицею. Але в останній момент вампір визнав за краще цього не робити. Я прошепотіла іще одне просте заклинання, щоб закрити рану, і, не кажучи ні слова, повернулася, щоб піти.

— Коли ви наступного разу будете в Лондоні, — тихо мовив Габбард, — Бог про це дасть мені знати. І, якщо Йому це буде вгодно, ми зустрінемося знову. Але пам’ятайте одне. Куди б ви зараз не пішли, навіть на загибель, ця маленька часточка вас житиме в мені.

Я зупинилася й озирнулася на нього. Слова отця Габбарда прозвучали погрозливо, але вираз його обличчя був замислений, навіть сумний. Пришвидшуючи кроки, я пішла з церковного підвалу, намагаючись якомога швидше відійти від Ендрю Габбарда на якомога більшу відстань.

— Прощавайте, Діано Бішоп, — гукнув він мені услід. Уже пройшовши половину міста, я збагнула, що хоч як би мало інформації не містилося в одній-єдиній краплині моєї крові, отець Габбард тепер знав моє справжнє ім’я.

Коли я повернулася до «Оленя й Корони», Метью та Волтер горланили один на одного. Слуга Волтера теж їх чув, бо стояв під розчиненими вікнами у дворі, тримаючи віжки жвавого коня свого господаря та слухаючи їхню суперечку.

— Це означатиме мою смерть — і її смерть також! Ніхто не мусить знати, що вона вагітна! — Дивно, але ці слова належали Волтеру.

— Ти не можеш кинути кохану жінку і свою рідну дитину, намагаючись залишитися вірним королеві. Єлизавета дізнається, що ти її зрадив, і життя Бесс буде назавжди зруйноване.

— І що ти пропонуєш мені робити? Оженитися на ній? Якщо я зроблю це без дозволу королеви, то мене заарештують.

— Ти все одно не загинеш, що б не сталося, — відверто сказав Метью. — Але якщо ти залишиш Бесс без захисту, то вона загине.

— Як ти можеш удавати турботу про подружню вірність після всього того, що набрехав про Діану? Колись ти вперто доводив нам, що ви одружені, але змусив нас присягнутися заперечувати це, коли сюди заявиться якийсь надміру допитливий вер чи відьми і почнуть нишпорити і розпитувати? — Волтер стишив голос, але від цього злісності в ньому не убуло. — Невже ти гадаєш, що я повірю, що ти повернешся звідки прийшов, і визнаєш її там своєю дружиною?

Я непомітно прослизнула до кімнати.

— Вибач, я погарячкував, — сказав Волтер, одягаючи рукавички.

— Оце ви так прощаєтеся? — спитала я.

— Привіт, Діано, — обережно сказав Волтер.

— Привіт, Волтере. Твій слуга — внизу з конем.

Він рушив було до дверей, але потім зупинився.

— Зрозумій, Метью. Я не можу впасти в немилість при дворі. Бесс краще, аніж будь-хто знає, що гнівати королеву — небезпечно. При дворі Єлизавети фортуна мінлива, але ганьба — це назавжди.

Волтер Рейлі важко загупав чоботами по сходах, і Метью глянув услід своєму приятелеві.

— Нехай простить мене Господь. Коли я вперше почув його план, я сказав йому, що це — мудре рішення. Бідолашна Бесс.

— Що станеться з нею, коли нас тут уже не буде? — спитала я.

— Прийде осінь, і вагітність Бесс стане помітною. Вони поберуться потайки. Коли королева буде допитуватися про їхні стосунки, Волтер усе буде заперечувати. Неодноразово. Репутація Бесс буде зруйнована, її чоловіка визнають брехуном, і їх обох заарештують.

— А дитина?

— Дитина народиться в березні і помре наступної осені. — Метью сів за стіл і обхопив голову руками. — Я напишу батьку і попрохаю його взяти Бесс під свій захист. Можливо, Сюзанна Норман попіклується про неї під час вагітності…

— Ані твій батько, ані Сюзанпа не зможуть захистити її від удару, якого завдасть їй те, що Рейлі буде все