Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

Габріель, який сидів навпроти Тобі, уважно розглядав карту.

— Гора Коя відома своїми стародавніми храмами та монастирями, — додав він. — Це місце має глибоке духовне коріння, і, якщо скарби справді там, нам доведеться бути гранично обережними. Ченці можуть не схвалити нашу присутність.

Саманта кивнула, її погляд був зосереджений на карті.

— Ми маємо бути готовими до будь-яких несподіванок, — сказала вона. — Можливо, у храмах є захисні механізми чи інші перешкоди, які можуть стати на заваді нам.

Кенджі, який стояв поруч, тримаючи напоготові свою катану, додав:

— Я маю знайомих серед ченців на горі Коя. Вони можуть допомогти нам або принаймні направити нас у потрібне місце. Але треба бути обережними – вони можуть бути підозрілими до чужинців.

Тобі задумливо кивнув головою.

— Нам треба рухатись швидко, — сказав він. — Ми вже привернули надто багато уваги. Чим довше ми затримуємось, тим більше ризиків.

Він обернувся до чотирьох братів Кенджі, котрі уважно слухали розмову.
 

— Ви готові до того, що нам належить? - Запитав Тобі.

Старший із братів, Рю, міцно складений чоловік із суворим поглядом, ступив уперед.

— Ми тут, щоб вас захищати, — відповів він. — Ми розуміємо наскільки це важливо. І ми не підіб'ємо.

Тобі посміхнувся, відчувши впевненість у підтримці своїх нових союзників.

- Тоді вранці вирушаємо на гору Коя, - сказав він, склавши карту. — Нам треба бути готовими до всього, що на нас там чекає.

Габріель, Саманта та Кенджі кивнули, погодившись із планом. Попереду на них чекала невідомість, але кожен із них був сповнений рішучості розкрити таємницю золотого шолома та захистити катану.

- Давайте відпочинемо сьогодні ввечері, - запропонувала Саманта. — Завтра буде довгий день.

Всі встали з-за столу, відчуваючи, що цей вечір буде останнім моментом спокою перед великою подорожжю в серці японських гір та давніх таємниць.

Рано-вранці команда Тобі зібралася на парковці готелю, готова до нового етапу своєї пригоди. Сонце тільки-но почало підніматися, заливаючи місто м'яким золотим світлом. Всі були в передчутті і трохи напружені, розуміючи, що їхній шлях до стародавніх скарбів генерала не буде легким.

Чотири брати Кенджі розподілилися по машині так, щоб забезпечити максимальну безпеку. Рю, старший брат, зайняв місце водія, і його очі постійно сканували дорогу та околиці. Інші брати сиділи на задніх сидіннях, готові до будь-яких несподіванок.

Габріель, Саманта та Тобі сиділи попереду, уважно дивлячись у вікна і стежачи за кожним рухом навколо.

— Чи готові? - Запитав Тобі, коли всі влаштувалися.

Всі кивнули, і Рю завів машину. Вони рушили в дорогу, залишивши Токіо позаду і прямуючи до таємничих гір Коя.

На дорозі, що веде до гор, трафік був мінімальний, і машини рідко зустрічалися. Дорога повільно піднімалася вгору, обрамлена густими лісами, які ставали дедалі дикішими й таємничими в міру наближення до Коя.

Брати Кенджі уважно стежили за оточенням, їхні гострі погляди шукали будь-яку потенційну загрозу. Раптом один із братів, Юта, шепнув:

— За нами стежать.

Всі в машині напружилися, і Тобі обернувся до нього.

- Хто? — спитав він.

— Кілька машин позаду нас. Вони тримаються на відстані, але не відстають, — пояснив Юта, не зводячи очей із дзеркала заднього виду.

Тобі подивився на свою катану, що лежить у піхвах поруч із ним. Вона була спокійна, не випромінювала жодного світла і не дзвеніла. Він знав, що це означає: поки що не було безпосередньої небезпеки.

- Вона поки не відчуває небезпеки, - сказав Тобі, погладжуючи рукоять катани. — Коли небезпека наближається, вона починає світитися і дзвеніти, і я чую голос у голові, який попереджає мене, з якого боку насувається загроза.

Він усміхнувся, намагаючись розрядити напругу.

- Це як система раннього попередження, - додав він з легким сміхом.

Габріель і Саманта нервово посміхнулися у відповідь, але їхнє занепокоєння було помітно.

— Ми маємо бути обережними, — сказав Габріель. — Ці люди можуть бути небезпечними.

- Ми впораємося, - заспокоїв його Тобі. — Головне — залишатися разом і бути готовими до будь-яких несподіванок.

У міру того, як вони просувалися далі вглиб гір, пейзаж ставав все суворішим і величнішим. Високі дерева, вкриті густим листям, приховували від них небо, створюючи атмосферу загадковості та давнини.

Раптом Рю, який раніше мовчав, тихо заговорив:

— Ми наближаємось до одного зі старих храмів. Він може бути пов'язаний із тим, що ми шукаємо.

- Тоді туди і попрямуємо, - вирішив Тобі.

За кілька хвилин вони побачили вдалині дахи храму, що сховалися серед дерев. Їхній шлях до храму був сповнений невідомості, але Тобі відчував, що це було початком розкриття великої таємниці генерала та його скарбів.

— Ми майже на місці, — тихо сказав він, відчуваючи, як катана в його руках трохи нагрівається. - Будьте готові.

Вони прибули на місце, не підозрюючи, що попереду на них чекають не тільки відповіді на їхні запитання, а й нові загадки та небезпеки.

НЕВІДОМИЙ ХРАМ 

Храм, до якого вони наблизилися, виглядав старим і значним. Його масивна дерев'яна брама була прикрашена стародавніми різьбленнями, а дахи вкриті мохом і листям, що надавало йому атмосферу містичної давнини. Кам'яні сходи, що вели до головного входу, здавалися вирізаними з самої скелі, і довкола стояла тиша, яка порушувалась тільки звуками лісу.

Тобі, Габріель та Саманта зупинилися на півдорозі до храму, дозволивши Рю та його братам піти вперед.

- Ми почекаємо тут, - сказав Тобі, оглядаючи околиці. — Може, спочатку краще дізнатися про обстановку.

Рю кивнув і жестом покликав своїх братів іти за ним. Вони піднімалися кам'яними сходами, їхні рухи були майже безшумними, як у привидів, що ковзали через тіні.

На вершині сходів Рю та його брати зустріли групу ченців. Вони були одягнені у прості шати і несли з собою повітря глибокої зосередженості та тиші. Один із ченців, старший за віком, вийшов уперед, коли побачив, що до них наближається група озброєних чоловіків.