Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

In the presence of another world.

Blue Oyster Cult, “In the Presence of Another World”[10]

Вранці в суботу Робін сіла з мамою в старий сімейний «лендровер» і з маленького містечка Мессем поїхала до ательє у Гарроґейті, де перешивали весільну сукню Робін. Треба було переробити модель, бо сукню планували для церемонії в січні, а носити доведеться у липні.

— Знову ви схудли,— мовила літня кравчиня, скріплюючи спинку сукні голками.— Сильніше не треба. Модель розрахована на жіночні форми.

Тканину і модель для сукні Робін обрала понад рік тому, надихаючись сукнею від Елі Сааба — ту батьки, яким ще з півроку доведеться оплачувати половину коштів на весілля її старшого брата Стівена, не змогли б собі дозволити. Навіть ця бюджетна версія не була б можливою на гроші, які платив Робін Страйк. Світло у примірочній лестило, але обличчя Робін у дзеркалі

з позолоченою рамою видавалося блідим, а очі — набряклими, виснаженими. Вона не була впевнена, що без рукавів сукня тепер має кращий вигляд. Власне, їй саме довгі рукави і сподобалися, коли обирала модель. Мабуть, вирішила Робін, вона просто упереджена, бо стільки часу мала цілком конкретне уявлення про сукню. У примірочній пахло новим ковроліном і лаком. Лінда, мама Робін, дивилася, як кравчиня підгинає, заколює та збиває ярди шифону, а сама Робін, засмучена своїм виглядом у дзеркалі, спрямувала погляд на маленький столик, де лежали тіари з кришталем і штучні квіти.

— Нагадайте, а оздоблення для голови ми вже обрали? — спитала кравчиня, яка мала звичку вживати займенник першої особи множини, як це часто роблять няні.— Говорили про тіару для зимового весілля, чи не так? Гадаю, для сукні з відкритими плечима краще підійдуть квіти.

— Квіти — це чудово,— погодилася Лінда з кутка примірочної.

Мати й донька були дуже подібні між собою. Хоча колись струнка талія розпливлася, а руде золото волосся, побляклого й зібраного в неохайний вузол на маківці, тепер пересипало срібло, Лінда мала такі самі сіро-блакитні очі, як і донька. І тепер вона дивилася ними на свою другу дитину зі стурбовано-проникливим виразом, який Страйкові здався б комічно знайомим.

Робін приміряла кілька оздоб зі штучних квітів, але жодна їй не сподобалася.

— Мабуть, краще оберу тіару,— сказала вона.

— А може, живі квіти? — запропонувала Лінда.

— Так,— кивнула Робін, раптом відчувши гостре бажання утекти від цього ковролінового сопуху і власного блідого, замученого обличчя у дзеркалі.— Побачимо, чи не запропонує нам чогось флористка.

Вона рада була на кілька хвилин усамітнитися в кабінці. Знімаючи сукню і надягаючи джинси і светр, Робін намагалася проаналізувати власний геть не піднесений настрій. Хоч і шкода було, що довелося проґавити зустріч Страйка з Вордлом, усе-таки вона чекала на можливість опинитися за двісті миль від безликого чоловіка в чорному, який вручив їй відрізану ногу.

Але відчуття порятунку не було. В поїзді на північ вони з Метью знову посварилися. Навіть тут, у примірочній на Джеймс-стріт, Робін обсідали численні приводи для тривоги: той факт, що агенція втрачає клієнтів; страх — що буде, якщо Страйк більше не матиме змоги їй платити? Одягнувшись, Робін зазирнула в мобільний. Повідомлень від Страйка не було.

За чверть години вона серед цеберок з мімозою і лілеями заледве зронила пару з вуст. Флористка метушилася, прикладаючи квіти до волосся Робін; випадково вона струснула краплі холодної зеленкуватої води зі стебла троянди просто Робін на кремовий светр.

— А ходімо до «Бетті»,— запропонувала Лінда, коли варіант квіткової оздоби для волосся було обрано.

«Бетті» була місцевим закладом — історичною чайною курортного містечка Гарроґейт. Перед фасадом висіли кошики з квітами, під дашком з чорного металу і скла з золотими літерами юрмилася черга. Всередині — лампи на чайних коробках, візерунчасті чайнички, м’які крісла й офіціантки у формі з англійським мереживом-витинанкою. Для Робін змалечку було задоволенням роздивлятися крізь вітрину товстих марципанових поросят, спостерігати, як мама купує розкішний фруктовий торт, просякнутий алкоголем,— його продавали у спеціальній бляшаній коробці. Сьогодні, всівшись під вікном і роздивляючись яскраві клумби, чиї геометричні форми ніби виліпили з пластиліну дітлахи, Робін відмовилася від їжі, замовила лише чай і знову зазирнула у мобільний. Нічого.

— З тобою все добре? — спитала в неї Лінда.

— Нормально,— відповіла Робін.— Просто цікаво, чи немає новин.

— Яких новин?

— Про ногу,— пояснила Робін.— Страйк учора зустрічався з Вордлом — то офіцер лондонської поліції.

— О,— тільки й мовила Лінда, і поки не принесли чай, панувала мовчанка.

Лінда замовила «товстого шибеника» — велику булочку від «Бетті». Намастивши її маслом, вона спитала:

— Ви з Кормораном хочете самі знайти того, хто надіслав ногу, так?

Щось у материному тоні змусило Робін виявити обережність.

— Нам просто цікаво, що робить поліція, і все.

— А,— сказала Лінда, жуючи і не зводячи очей з Робін.

Тій стало соромно за свою дратівливість. Весільна сукня така дорога, а вона геть цього не цінує.

— Вибач, що огризнулася.

— Та нічого.

— Просто Метью повсякчас на мене тисне за те, що працюю у Корморана.

— Я щось таке вчора ввечері ніби чула.

— О Боже, мамо, вибач!

Робін думала, що вони з Метью сварилися тихо і не збудили батьків. Сварка тривала весь шлях до Мессема, на час вечері з батьками було укладено перемир’я, а тоді сутичка продовжилася у вітальні, коли Лінда і Майкл пішли спати.

— Здається, часто звучало ім’я Корморана? Я так розумію, Метью...

— Та не стурбований він,— відповіла Робін.

Метью ставився до роботи Робін, мов до якогось жарту, та коли доводилося сприймати її всерйоз — як-от коли Робін надіслали відрізану ногу,— він сердився, а не непокоївся.

— Ну, якщо він не стурбований, то дуже дарма,— мовила Лінда.— Тобі хтось надіслав частину тіла мертвої жінки, Робін. Не так давно Метью дзвонив нам і сказав, що ти в лікарні зі струсом мозку... Я не кажу, що ти маєш покинути роботу! — додала вона, не відступаючи під докірливим поглядом Робін.— Я знаю, ти хочеш саме цього! Та хай там що...— вона вклала більше полонини свого «товстого шибеника» Робін у руку, а та й не опиралася,— я не планувала питати, чи Метт стурбований. Я хотіла спитати, чи він не ревнує.

Робін відпила трохи фірмового міцного чаю «Бетті». Подумала, чи не купити цих пакетиків у офіс — у «Вейтроузі» в Ілінгу нічого подібного нема. А Страйк любить