Денис Казанський - Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
24 листопада 2004 року Луганська обласна рада провела позачергову сесію. Депутати вирішили заборонити на території Луганської області трансляцію опозиційних ЗМІ — «5 каналу» і ТРК «Ера». Крім того, вони звернулися до депутатів місцевих рад усіх рівнів із пропозицією провести Всеукраїнський з’їзд депутатів місцевих рад у Харкові та зажадали від ЦВК негайно оголосити офіційні результати президентських виборів.
26 листопада Віктор Тихонов та Олександр Єфремов пішли ще далі. На наступній сесії депутати вирішили створити виконавчий комітет облради та відкликати повноваження в обласної адміністрації. Фактично це означало створення своєрідного прообразу регіонального уряду, не передбаченого Конституцією. Головою виконкому обрали Олександра Єфремова. Крім того, на сесії депутати також проголосували за створення «робочої групи з формування податкової, платіжної, банківської, фінансової систем Південно–Східних територій».
За два дні, 28 листопада, аналогічне рішення ухвалили також у Донецькій облраді. Очолити виконком депутати запропонували губернатору Донеччини Анатолію Близнюку. Крім того, депутати вирішили створити власні збройні формування — «місцеву міліцію» — та провести обласний референдум «щодо федеративного устрою України та надання Донецькій області статусу автономної республіки у складі федерації».
Надалі луганські та донецькі політики пояснювали свої дії у 2004 році прагненням дати відповідь на небажання західних областей визнавати перемогу Віктора Януковича. Та це було відвертим лукавством, адже обласні ради Волині та Галичини говорили лише про невизнання даних ЦВК та незгоду з ними. Про створення «самостійних республік» чи формування «фінансової системи західних територій» ані у Львові, ані у Луцьку ніхто не заявляв.
Підконтрольні регіоналам ЗМІ і далі нагнітали істерику. У № 43 газети «Донецкий кряж» (26 листопада — 2 грудня) було опубліковано інтерв’ю з депутатом російської Держдуми Олександром Круговим, в якому він назвав західні області України «галицьким хвостом, який хоче крутити всією Україною».
«Сьогоднішня ситуація висвітлила не тільки географічний, територіальний, а й світоглядний розкол. Тому якщо «галицький хвіст» хоче крутити всією Україною, то я впевнений, що вся Україна цього не захоче — не хвіст крутить собакою, і якщо западенці не хочуть жити в єдиній державі, то у жителів Сходу є повне право висловити свою думку і щодо цього», — заявив Крутов.
Ця заява була відверто маніпулятивною, адже за Ющенка голосувала не лише Галичина Він переміг у більшості областей України, в тому числі і на лівому березі Дніпра — у Сумах, Чернігові, Полтаві, а також у Києві. Крім того, лідери Помаранчевої революції не були вихідцями із західної України. Віктор Ющенко народився на Сумщині, недалеко від кордону з Росією, а його головні соратники — Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Євген Червоненко, Давид Жванія взагалі походили з південно–східних регіонів чи з інших країн. Але у донбаській пресі ворогів було вже призначено. І цими ворогами були не тільки опозиційні політики, а й мільйони українських громадян, що проживали на іншому політичному полюсі країни.
У наступному номері тієї ж газети вийшло інтерв’ю з одним із козацьких отаманів Луганської області — Іваном Сотниковим, який відкрито погрожував війною представникам «галицького політикуму». У відповідь на запитання журналіста, чи не лякає отамана розділ України, Сотников прямо відповів:
«Такий розвиток подій особисто я передбачав давно. Галицький політикум усі роки «незалежності» грубо насаджував своє бачення майбутнього держави, не рахуючись із російськомовними регіонами, систематично нехтуючи їхніми правами. Він був глухим до наших протестів та вираження незгоди. Він називав незаконними референдуми у наших регіонах із мови та економічних питань. Він, закриваючи кордон з Росією, відрізав наші заводи від ринків збуту, прирікав робочі регіони на голод та животіння. Але всьому приходить кінець. Ми обрали свого президента, й іншому не бувати. Якщо доведеться скласти голову за праве діло, на те воля Божа. Рабами козаки не були і не будуть, і зневажати себе ніколи не дозволять».
Жодних конкретних прізвищ представників «галицького політикуму» козак Сотников не назвав. Кого він мав на увазі, так і залишилося загадкою. Адже в історії незалежної України до 2004 року не було жодного президента чи прем’єр-міністра з Галичини. Зате вихідців із південно–східних регіонів на високих постах побувало багато. Найбільш знакові фігури політикуму 90‑х — Юхим Звягільський, Леонід Кучма, Павло Лазаренко, Валерій Пустовойтенко були яскравими представниками якраз тих регіонів, які в Україні нібито «гнобили». А на початку 2000‑х прем’єрське крісло взагалі зайняв уродженець Донеччини.
До слова, отаман Іван Сотников згодом усе ж реалізував свої погрози. Взятися за зброю йому довелось у 2014 році, через десять років після Помаранчевої революції. З початком так званої «русской весны» Сотников вступив до лав одного з козацьких формувань і почав воювати на боці «ЛНР» проти збройних сил України.
СЄВЄРОДОНЕЦЬКА КРИЗА
28 листопада 2004 року за ініціативи еліт, що працювали на Януковича, у Сєвєродонецьку Луганської області відбувся Всеукраїнський з’їзд народних депутатів та депутатів місцевих рад усіх рівнів, який пізніше називали просто Сєвєродонецьким з’їздом. По суті, з’їзд не був всеукраїнським: так, формально на ньому були присутні представники більшості регіонів країни, але першу скрипку фали лідери південних та східних областей. За своїм масштабом ця подія не мала аналогів в українській історії. Вперше держава опинилася на межі розколу і громадянського конфлікту. З трибун лунали прямі погрози щодо поділу України на кілька частин. І вигукували їх уже не маргінали з червоно–коричневих організацій, а політики національного рівня.
Сєвєродонецьк вибрали місцем проведення з’їзду, очевидно, з політичних мотивів, щоб не збиратися у Харкові, і Луганську чи Донецьку і тим самим не позначати пріоритет будь–якої регіональної групи. Крім того, у Сєвєродонецьку знайшлося придатне для з’їзду приміщення — Льодовий палац, який міг умістити кілька тисяч делегатів. Модератором з’їзду виступив голова Луганської обласної ради, один із лідерів луганського політичного клану Віктор Тихонов.
Після другого туру президентських виборів стало очевидним, що для регіональних еліт східних областей питання збереження власного політичного впливу є питанням життя або смерті. Про це прямо, без натяків, заговорив один із лідерів донецького клану Борис Колесніков. Повний текст його виступу сьогодні можна знайти у стенограмі Сєвєродонецького з’їзду.
«Зараз ми вважаємо життєво необхідним усім обласним радам провести референдуми на своїх територіях. Перше питання, яке потрібно винести на референдум, — висловлення недовіри всім інстанціям вищої державної влади, які порушили закон. Друге — це створення нової Української Південно–Східної держави у формі федеративної республіки, в якій реально, а не декларативно будуть захищені інтереси і права громадян
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
