Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

не подумав ніхто, а найменше, схоже, це турбувало міністра економіки. Ґерінґ розійшовся не на жарт. Він кричить Гайдріхові, що, замість знищувати таке цінне майно, краще було порішити кілька сотень євреїв. Гайдріх, якого ці слова зачепили, відповідає, що вбито тридцять п’ять євреїв.

Згодом, знаходячи способи змусити євреїв самих заплатити за погроми, Ґерінґ заспокоюється, і атмосфера стає менш напруженою. Гайдріх чує, як хтось у розмові з Ґеббельсом жартує: мовляв, слід улаштувати євреям резервації в лісі. А Ґеббельс відповідає, що треба там поселити ще якихось тварин, що скидаються на євреїв, наприклад, лосів із їхніми здоровенними носами. Усі регочуть, не смішно тільки представникам страхових компаній, яких план фінансування, запропонований фельдмаршалом, не надто переконав. Не сміється й Гайдріх.

Наприкінці наради, коли вже вирішено конфіскувати все майно євреїв і заборонити їм будь-яку участь у комерційній діяльності, він вирішує змінити акцент дискусії:

— Навіть якщо євреїв усунути від економічного життя країни, головна проблема все одно залишиться. Євреїв треба змусити покинути Німеччину. А поки вони ще тут, я пропоную запровадити для євреїв знак, за яким їх можна було б відрізняти від інших людей.

— Запровадимо для них форму! — вигукує Ґерінґ, завжди небайдужий до всяких одяганок.

— Ні, усе-таки знак, — відповідає Гайдріх.

76

Утім, на цій доленосній ноті нарада не завершується. Вирішують також заборонити євреям учитися в державних школах, лікуватися в державних лікарнях, відвідувати пляжі й морські курорти. Купляти щось у крамницях відтепер вони змушені будуть тільки в певні години. Однак від ідеї призначити їм окремі вагони чи відділення в громадському транспорті відмовляються через заперечення Ґеббельса: а до чого ж насправді це призведе, коли буде надмір пасажирів? Німці тіснитимуться, тоді як євреї їхатимуть із комфортом у своєму вагоні! Одним словом, нарада сягнула того рівня, на якому кожна дрібниця щонайретельніше обговорюється і щонайпильніше досліджується.

Серед інших обмежень для євреїв Гайдріх пропонує скасувати свободу пересування. Тоді Ґерінґ, напад люті в якого вже минув, наче нічого й не було, порушує засадниче питання:

— Але ж, любий Райнгарде, у такому разі вам не обійтися без ґетто. Їх обов’язково доведеться створювати у великій кількості в усіх великих містах.

Гайдріх відповідає, схоже, безапеляційним тоном:

— Я хотів би відразу ж висловити свою позицію стосовно питання ґетто. Із поліційного погляду забезпечення порядку я вважаю неможливим облаштування ґетто у формі цілковито ізольованого кварталу, де проживали б тільки євреї. Контролювати такий квартал, де євреї спілкуються тільки з євреями, буде неможливо. Таке місце неминуче стане прихистком для злочинців, а також вогнищем епідемій. Ми не хочемо дозволяти євреям мешкати в тих самих будинках, що й німці, але сьогодні ситуація така, що німці, які живуть у будинку чи у кварталі поруч із євреями, змушують їх поводитися пристойно. Зараз нам вигідніше контролювати євреїв під пильним оком усього німецького населення, ніж нагромаджувати їх тисячами у кварталі, де поліціянти не зможуть забезпечити належного нагляду за їхнім щоденним життям.

Рауль Гільберґ вважає, що цей «поліційний погляд» відображає розуміння Гайдріхом своєї справи і водночас його уявлення про німецьке суспільство: він розглядає все населення як таку собі допоміжну поліцію, що повинна стежити за євреями й повідомляти йому про все підозріливе. Повстання у Варшавському ґетто 1943 року, на придушення якого німецькій армії знадобиться три тижні, підтвердить його міркування: євреям довіряти не слід. Але поряд із тим Гайдріхові відомо й те, що мікроби на расові відмінності не зважають.

77

Пан Тісо — маленький опецькуватий чоловічок, який до історії ввійшов як один із найбільших колабораціоністів. Ненависть до центральної чеської влади визначила йому долю словацького Петена[21]. Для архієпископа Братислави Тісо незалежність Словаччини стала метою всього життя, і завдяки Гітлерові він наблизився до цієї мети. 13 березня 1939 року, коли дивізії вермахту готові були ринути в Богемію та Моравію, райхсканцлер приймає в себе майбутнього словацького президента.

Усе як зазвичай: Гітлер говорить, його співрозмовник слухає. Слухає і не знає, чи йому тішитися, чи тремтіти від страху. Чому те, чого він завжди так жадав, мусить статися у формі ультиматуму й шантажу?

Гітлер пояснює. Чехословаччина має дякувати Німеччині за те, що її не було понівечено ще більше. Удовольнившись анексією Судет, Райх довів свою доброзичливість. А ось чехи не виявили жодної вдячності. Протягом останніх тижнів становище стало просто неможливим. Провокації за провокаціями. Німців, які ще лишилися на чеській території, утискають і переслідують. Відроджується дух уряду Бенеша (згадавши це ім’я, Гітлер спалахує).

Словаки його розчарували. Після Мюнхену він посварився зі своїми друзями-угорцями, не дозволивши їм захопити Словаччину. Тоді він гадав, що словаки хочуть незалежності.

То хоче Словаччина незалежності чи ні? Це вже питання навіть не днів, це питання годин. Якщо хоче, Гітлер їй допоможе, візьме під свою опіку. Але якщо вона відмовляється відділятися від Праги або навіть вагається, Гітлер лишить її напризволяще: Словаччина стане іграшкою в руках подій, за які він більше не буде відповідальний.

Саме в цю мить Гітлер отримує повідомлення від Ріббентропа про начебто переміщення угорських військ, помічене біля словацького кордону. Ця невеличка вистава допомагає Тісо — якщо в цьому була потреба — краще усвідомити нагальність ситуації, а також зрозуміти свій вибір: або Словаччина проголошує незалежність і стає сателітом Німеччини, або її поглине Угорщина.

Тісо відповідає: словаки покажуть себе гідними тої ласки, яку виявляє їм фюрер.

78

За Мюнхенською угодою в обмін на передавання Німеччині Судет Англія і Франція гарантували Чехословаччині непорушність її нових кордонів. Але незалежність Словаччини все змінює. Як захищати країну, якої більше не існує? Зобов’язання ж було щодо Чехословаччини, а не щодо Чехії. Так відповідають англійські дипломати своїм празьким колегам, коли ті звертаються до них по допомогу. Невдовзі відбудеться німецьке вторгнення. Цього разу боягузтво Англії і Франції матиме навіть законне виправдання.

79

14 березня 1939 року о 22.40 до Ангальтського вокзалу в Берліні прибуває потяг із Праги. Із вагона виходить одягнутий у чорне старий чоловік із обвислою губою, рідким волоссям і згаслим поглядом. Це президент Еміль Гаха, який замінив Бенеша після Мюнхенської змови, прибув благати Гітлера, щоб той змилувався над його країною. Гаха не полетів літаком через хворобу серця, натомість приїхав потягом разом зі своєю донькою та міністром іноземних справ.

Гаха боїться того, що чекає на нього тут. Йому відомо, що німецькі війська вже перетнули кордон і зосереджуються довкола Богемії. Вторгнення не уникнути, і Гаха прибув сюди лише задля переговорів про почесну капітуляцію. Я думаю, він був цілком готовий погодитися на