Анна Мавченко - З роду старої крові, Анна Мавченко

Наблизившись, він штовхнув убік кухонний візок і раптом підхопив на руки ледь притомну Еллі. Вона не стала пручатися, хоч безумовно це її налякало. Лиш боковим зором помітила, як від тіні однієї з колон відділилася ще чиясь фігура. То був незнайомий дивно вбраний молодий чоловік, присутності якого вона навіть не помітила, із довгим, заплетеним у різні коси темним волоссям.

– Куди ми? – спромоглася запитати хриплим голосом, хоч біла пелена марення застилала їй очі, а відчуття болю ледь не паралізувало щелепу.

– Нічого не говори, – наказав Хродґейр суворо, оминувши вартових і тихо запитавши: - Де твоя кімната?

– П’ятьма поверхами вище. Лівий коридор, треті двері, – прохрипіла ледве-ледве.

Вона не знала, що цей чоловік збирається з нею робити, однак втішилася тому, що опиниться там, де зможе побути слабкою. Принцеса палко сподівалася, що нікого, крім Вівіан поруч не буде. Їй головне заснути – так переживати біль значно легше. Та й у вірної служниці є ще пігулки – вони неодмінно полегшать страждання.