Арістотель - Поетика

Формат 70х100 1/32.

Умов. друк. арк. 6,45. Облік.-вид. арк. 5,67.

Тираж 2000 прим. Замовлення № 8-28.

ТОВ «Видавництво Фоліо»

вул. Римарська, 21А, м. Харків, 61057

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 5244 від 09.11.2016

Сайт та інтернет-магазин видавництва: www.folio.com.ua

Електронна адреса: market@folio.com.ua

Надруковано з готових позитивів у ТОВ «Видавництво Фоліо»

вул. Римарська, 21А, м. Харків, 61057

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 5244 від 09.11.2016

Арістотель

А 81 Поетика/ пер. з старогрецької Б. Тена; передмова та прим. Й. Кобова; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. — Харків: Фоліо, 2018. — 154 с. — (Істини).

ISBN 978-966-03-7836-0 (Істини).

ISBN 978-966-03-7892-6.

УДК 821.14´02

Примітки

1

Бібліографія «Поетики», яка вийшла в 1928 р. (L. Cooper, A. Gudeman. A Bibliography of the Poetics of Aristotle, 1928), містить 1583 номери і являє собою том у 179 с.

2

Ів. Франко. Із секретів поетичної творчості. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1961, с. 34.

3

Демокріт, фрагмент 68 В. 154: «Від тварин ми шляхом наслідування навчились найважливіших справ: ми учні павука в ткацькому й кравецькому ремеслах, ластівок — в побудові жител, співучих птахів, лебедів і солов’я — в співі».

4

Про реалізм в естетиці Арістотеля див.: В. Асмус. Реализм в эстетике Аристотеля. «Театр», 1938, № 1, с. 41—57; № 2, с. 92—114.

5

«Теорія драми в історичному розвитку». Хрестоматія. Загальна редакція та передмова О. І. Білецького. К.: «Мистецтво», 1950, с. 31.

6

Деякі вчені висловили припущення, що Арістотель розглядає трагедію як суто літературний твір. В. В. Головня в статті «Поэтика» Аристотеля о сценической стороне трагедии» («Ежегодник института истории искусств», 1958, с. 263–296) на підставі аналізу окремих місць «Поетики» і її загального змісту доводить, що Арістотель прекрасно розбирався в законах сцени і аналізував трагедію у тісному зв’язку з її сценічним втіленням.

7

V. Maddius. In Aristolelis librorum de arle poetica communes explanationes, Venetiae, 1550.

8

J. Bernays. Zwei Abhandlungen über die frislolelische Theorie des Drama, 1880.

9

С. И. Радциг. История древнегреческой литературы. М.: Изд-во МГУ, 1959, стор. 439.

10

Ів. Франко. Із секретів поетичної творчості. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1961, с. 131.

11

Фотолітографічним способом паризький рукопис «Поетики» видав А. Омонт (Париж, 1891). Грецьким рукописам окреме дослідження присвятив Е. Лобел (Е. Lobel. The Greek Manuscripts of Aristotle’s Poetics, Oxford, 1933).

12

Про долю арістотелівської рукописної спадщини пишуть географи Страбон (XIII, І, 54) та Плутарх («Сулла», 26).

13

Див. спеціальну працю про давні поетики: Г. М. Сивокінь. Давні українські поетики. Харків: Вид-во Харківськ. ун-ту, 1960.

14

Григорій Сковорода. Твори, т. II. К.: Вид-во АН УРСР, 1961, с. 490.

15

Короткий зміст кожного розділу подано Борисом Теном.

Коментарі

1

1 Дифірамб — урочиста пісня-гімн на честь бога плодючості і вина Діоніса-Вакха. Виконував її хор при участі заспівувача, вишикуваний у формі кола круг вівтаря, співаючи і танцюючи під акомпанемент авлів (флейт). Творцем дифірамба для хору стародавні греки (Геродот, 1—23) вважали лесбосця Аріона, поета VII ст. до н. е.; насправді ж дифірамб, як один із видів усної народної творчості, виник задовго до нього. З часом дифірамбічні хори почали виконувати пісні не лише про Діоніса, але й про інших богів. У нашій мові дифірамб означає перебільшену похвалу.

Арістотель дає перелік різних видів літературної творчості (епос, трагедія, комедія, дифірамбічна поезія) замість того, щоб просто сказати: красне письменство, тому що у Стародавній Греції не було загальної назви для художньої літератури.

2

2 Флейтова музика, або авлетика (від гр. слова «флейта»). Флейта була найбільш улюбленим духовим інструментом у Стародавній Греції.

Кіфаристична музика, або кіфаристика, — мистецтво гри на кіфарі. Кіфара, або формінга, та ліра були найбільш популярні струнні музичні інструменти стародавніх греків. Взагалі, музична освіта становила невід’ємну складову частину виховання кожного грека, причому поняття музики розумілось дуже широко: музика в широкому розумінні охоплювала тонічне мистецтво, танець і навіть поезію. Музика в античній Греції перебувала в тісному зв’язку з літературою: під акомпанемент формінги (кіфари) виголошували епічні поеми старогрецькі аеди, на флейті акомпанували при виконанні дифірамбів і хорових частин трагедій, від ліри одержала назву лірика, тому що у супроводі ліри виконувались ті твори, які тепер називаються ліричними. Тому Арістотель надає музиці такого ж значення в процесі пізнання дійсності, як і літературі.

3

3 Наслідування — наріжний камінь естетики Арістотеля. Арістотель розглядає художню творчість як наслідування дійсності. Ширше про це див. у вступі статті.

4

4 Танцювальне мистецтво (орхестика) у Стародавній Греції стояло на високому рівні. Арістотель, визначаючи танець як мистецтво ритмічного руху, має на увазі сценічний танок, який за допомогою хореографічної виразності (руху, жестів, міміки) може створити художні образи, або, як він каже, «характери, почуття і дії». У пізніші часи в Греції досягає високого розвитку пантоміма (балет). Бальні танці як засіб товариської розваги в античні часи не були відомі.

5

5 Мім — комедійний жанр старогрецького театру. Спочатку мім (досл. «наслідування», тобто «сценка з натури») — це побутова сценка, що її імпровізували учасники обрядових ігор під час хліборобських свят. Основоположником літературного сценічного міма був сицилієць Софрон із Сіракуз (V ст. до н. е.); його син Ксенарх (IV ст. до н. е.) продовжував справу батька. Їх міми являли собою реалістично-гумористичне зображення характерних рис представників різних соціальних верств грецького суспільства і людей різних професій. Виконувались міми в супроводі співу, танцю і акробатичних номерів. Були вони написані дорійським діалектом у прозаїчній формі. Відзначались жвавим діалогом, дотепними репліками, комічними ситуаціями, застосуванням міміки тощо. Донедавна були відомі тільки цитати з творів Софрона. У 1933 р. було знайдено значний зв’язний уривок з його міма під заголовком «Жінки, які твердять, що вони виганяють богиню». Уривок цей являє собою сатиру на чародійство.

6

6 Сократівські розмови — прозаїчні твори, побудовані у вигляді діалога, улюбленої манери афінського філософа Сократа (V ст. до н. е.). Діалог як жанр філософської літератури сформувався в школі Сократа. Найбільш відомі діалоги — це твори Ксенофонта і Платона, в яких головною